Художні особливості і композиційна своєрідність роману М. Г. Чернишевського “Що робити?”
Нетрадиційна і незвична Для російської прози XІX століття зав’язка сюжету, більше властива французьким авантюрним романам, – загадкове самогубство, описане у першому розділі “Що робити?”, – була, по загальноприйнятій думці усіх дослідників, свого роду прийомом, що інтригує, покликаним заплутати слідчу комісію і царську цензуру. Тієї ж меті служив і мелодраматичний тон оповідання про сімейну драму у другому розділі, і несподівана назва третьої – “Передмова”, що починається словами: “Зміст повести – любов, головна
Але це все-таки нічого… Істина – гарна річ: вона винагороджує недоліки письменника, що служить їй”. Читач здивований: з одного боку, автор явно нехтує його,
Часом тон оповідання немов пародіює інтонації російської побутової казки: “Після чаю… прийшла вона у свою кімнатку і прилягла. От вона і читає у своєму ліжечку, тільки книга опускається від очей, і думається Вірі Павлівні: що це, останнім часом, стало мені трохи нудно іноді?”. На жаль, подібні приклади можна приводити нескінченно… Нітрохи не менше дратує змішання стилів: протягом одного значеннєвого епізоду ті самі особи раз у раз збиваються з патетично-піднесеного стилю на побутовий, фривольний або вульгарний. Чому ж російська громадськість прийняла цей роман? Критик Скабічевський згадував: “Ми читали роман чи ледве не преклонивши коліна, з таким благочестям, яке не допускає ні найменшої посмішки на вустах, з яким читають богослужбові книги”. Навіть Герцен, визнаючись, що роман “мерзенно написаний”, негайно обмовлявся: “з іншого боку, багато гарного”. З якою ж “іншої сторони”? Очевидно, з боку Істини, служіння якої повинне зняти з автора всі обвинувачення в бездарності! А “Передові розуми” тієї епохи Істину ототожнювали з Користю, Користь – із Щастям, Щастя – зі служінням усе тій же Істині… Як би те не було, Чернишевського важко дорікнути в нещирості, адже він хотів добра, причому не для себе, а для всіх! Як писав Володимир Набоков у романі “Дарунок” (у главі, присвяченої Чернишевському), “геніальний російський читач зрозумів те добре, що марне хотів виразити бездарний белетрист”. Інша справа, як сам Чернишевський ішов до цього добра і куди вів “нових людей”. (Згадаємо, що царевбивця Софія Перовська вже у ранній юності засвоїла собі рахметовську “боксерську дієту” і спала на голій підлозі.) Нехай же революціонера Чернишевського з усією строгістю судить історія, а письменника і критика Чернишевського – історія літератури.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)