Художні особливості ранніх оповідань М. Горького (Макар Чудра, Баба Изергиль, Пісня про Сокола)

Тема ранніх оповідань Горького – незвичайні герої у звичайному житті. Загальну ідею ранніх оповідань можна сформулювати так: автор шукає у важкій, сонній російській дійсності, що його оточує, сміливих і гордих людей; ці яскраві, вічно шукаючий сенс життя герої протиставляються навколишньому міщанському середовищу, з її обмеженими інтересами й убогим духовним миром. Іншими словами, в ідейному змісті оповідань явно присутні ознаки революційного романтизму. Всі письменники-романтики виражають рішуче неприйняття сучасного їм суспільства, несправедливо влаштованого, живучого по брехливій моралі. Відкидаючи реальне сучасне суспільство, вони затверджують свій ідеал-мрію справедливого, високоморального суспільного устрою.

Так створюється двоемирие, що є відмінною рисою добутків романтизму. Відштовхуючись від гарного, але придуманого ідеалу, романтики з подвоєною силою починають критикувати навколишній світ Одні (наприклад, Дж. Г. Байрон, К. Ф. Рилєєв) зображують героїв, які не примиряються з дійсністю, щиро бажають неї поліпшити або навіть виправити; інші (наприклад, е.-Т.-А.

Гофман, В. А. Жуковський) показують героїв, які відстороняються від реального миру, заглиблюються у власні переживання, їх залучають “таємниці фатальні” (О. С. Пушкін), пізнання містичного Творчість перших прийнята відносити до активного (революційному) романтизму, творчість других – до пасивного (споглядальному) романтизму. Герої ранніх оповідань Горького – романтичні бунтарі, вони намагаються боротися з навколишнім світом (Сокіл), затверджують свою духовну незалежність від міщанської моралі (Радда й Лойко), керуються діяльною любов’ю до людей (Данко), тобто є активними романтичними героями. Головною художньою особливістю ранніх оповідань Горького є з’єднання в одному добутку рис революційного романтизму й реалізму.

По-перше, жанрова своєрідність ранніх оповідань Горького в тім, що в них автор через одну антитезу, як прийнято в письменників-романтиків (у реалістичному добутку антитеза, якщо можна так сказати, разнонаправленная, тобто головний герой рівняється-протиставляється різним другорядним персонажам), вирішує світоглядні філософські проблеми. В “Макарі Чудре” (1892) ставиться моральне питання: що важливіше для людини – любов або воля (незалежність)? Така тема оповідання. Історія любові молодих героїв ілюструє романтичну ідею: воля дорожче всього вжизни.

В “Бабі Изергиль” (1894) головне моральне питання-тема трохи змінюється, але по суті є продовженням теми “Макара Чудри”: у чому щастя – у волі від людей або в житті для людей? Тут ідея-відповідь дається у вигляді легенди про Данко, що присвятив себе служінню своєму народу й знайшов любов і безсмертя в людській пам’яті. В “Пісні про Сокола” (1895) питання-тема про мету життя ставиться майже по-гамлетовски: що гідніше – упокоритися під ударами долі иль вчинити опір? Правильний вибір, на думку автора, робить Сокіл: мудрість життя – в активній боротьбі із усілякими перешкодами. Така ідея оповідання.

По-друге, Горький активно використовує улюблені романтиками жанри: легенди (про Ларре й Данко), напівлегендарні історії (любов Радди й Лойко), філософські алеГореї (пісня про Сокола). По-третє, герої ранніх оповідань Горького – яскраві натури, які не згинаються під гнітом обставин, але активно борються із цими ворожими обставинами. Романтичні герої Горького – горді особистості, що вміють насолоджуватися життям, що володіють яскравими почуттями, сильними страстями, що роблять сміливі вчинки.

Характери героїв створені письменником цілком у романтичному дусі, тобто відрізняються однобічністю. Цим героям властив одне всепоглинаюче прагнення-якість, що придушує інші риси характеру. У Радди й Лойко це – гіпертрофоване почуття власного достоїнства й незалежності У Ларри головна риса – гіпертрофований егоїзм, у Данко – любов до людей, коли герой не щадить навіть власного життя, бажаючи врятувати свій народ, у Сокола – бажання активної діяльності. При цьому горьковские герої не знають щиросердечного роздвоєння; протиріч між думкою, почуттям і дією; їхні характери позбавлені динаміки (не змінюються в часі).

По-четверте, у всіх аналізованих оповіданнях присутній романтичний (екзотичний для російського читача) пейзаж. В “Макарі Чудре” виразними штрихами описана чорна південна ніч у степу, чутний рокіт недалекого моря, а герої сидять біля великого багаття, що як би розріже своїм світлом ніч: ” імла, ЩоОточувала людей, осінньої ночі здригалася й, лякливо відсуваючись, відкривала на мить ліворуч – безмежний степ, праворуч – нескінченне море”. В “Бабі Изергиль” зображується молдавський степ, пізній літній вечір, що переходить знову в чорну південну ніч, таємничі тіні й вогники в нічному степу В “Пісні про Сокола” Горький малює ясну, прозору ніч у степовому Кримі, згадує плескіт близького моря.

В-П’ятих, кожний із трьох оповідань має дуже схожа композиційна побудова – оповідання в оповіданні. Добуток починається з опису місця дії й старого оповідача, закінчується згадуванням про молодого слухача, про його почуття, а в середині – саме оповідання старих про їхніх улюблених героїв. Таким чином, всі три оповідання побудовані по кільцевій композиції. Така побудова часто зустрічалася в письменників-романтиків XІX століття й оформлялася як сповідь (поема Байрона “Шильонский в’язень”, поема Лєрмонтова “Мцири”). Гіркий, як і попередні романтики, використовує прийом саморозкриття героя.

Розповідаючи легенди й історії молодому слухачеві, старі пояснюють свої власні погляди на життя – розкривають свій світогляд, свою систему життєвих цінностей В-Шостих, у кожному оповіданні опис героїв і подій дано в романтичному стилі, що характеризується безліччю барвистих епітетів, яскравих порівнянь, несподіваних метафор. Прикладом можуть служити портрети старих. “Макар Чудра” починається з опису старого цигана: “Він напівлежав у гарній, сильній позі (…

), методично потягував зі своєї величезної трубки, випускаючи з рота й носа густі клуби диму, і, нерухомо уставивши ока кудись (… ) у мертво, що мовчала темряву, степу, розмовляв… “. На початку “Баби Изергиль” міститься докладний портрет старої молдаванки, схожої на романтичну відьму: “Місяць висвітлював її сухі, потріскані губи, загострений підборіддя із сивими волоссями на ньому й зморшкуватий ніс, загнутий, немов дзьоб сови.

Шкіра на особі, шиї, руках вся порізана зморшками, і при кожному русі старої Изергиль можна було очікувати, що суха ця шкіра розірветься вся, розвалиться шматками й переді мною встане голий кістяк з тьмяними чорними очами” (ІІ). В “Пісні про Сокола” представлене романтичне зображення кримського чабана Надира-Рагима-Огли. Парубок, що розмовляє зі старим, не виписує докладно його особу, фігуру, одяг, але підбирає виразні штрихи: “високим, сивим, спаленим південним сонцем, сухий і мудрий старий” є невід’ємною, органічною частиною навколишньої природи. Гіркий використовує в оповіданнях особливий лад мовлення – співучий, схожий на віршований Ритмічність прози досягається особливим підбором слів, постановкою визначення після обумовленого слова, достатком виразних тропів. Герої-Старі розповідають свої історії парубкові, що пішки подорожує по Русі, – єдиному реалістичному персонажу в оповіданнях.

У критичній літературі його прийнято називати “автобіографічний герой”. Від нього не чутно скарг на незручності кочового життя, він вносить у добутки дух шляхетності й оптимізму, користується повагою старих оповідачів. Читач не знає про нього нічого: ні його ім’я, ні віку, ні причин, які змусили його мандрувати. У цьому автобіографічний герой схожий на романтичних героїв, але в ньому є й інші риси, що відрізняють його від романтичних героїв.

Світогляд старих – романтичний максималізм – його не влаштовує, тому що він знає реальне життя, що сильно відрізняється від легендарної Він зацікавлено слухає історію про Радде й Лойко, але не погоджується з життєвою філософією Макара Чудри. Він же захоплюється барвистістю легенд про Ларре й Данко, але критично оцінює життя старої Изергиль. Підбиваючи підсумок, необхідно відзначити, що три аналізовані оповідання по ідейно-художніх прийомах ставляться до романтизму: значеннєва антитеза в основі сюжету, герої із сильними страстями й однією головною рисою характеру, “одушевлений” пейзаж, саморозкриття героя-оповідача, кільцева композиція, барвистий стиль оповідання. В оповіданнях звучить типовий для революційних романтиків мотив неприйняття навколишньої дійсності, протиборства з долею, зухвалого виклику стихіям У центр оповідання Горький ставить героїв сильних, сміливих, що не покоряються нікому й нічому.

Творчість Горького називають інтелектуальним, тому що в основі його добутків лежить суперечка філософських ідей. “Є чи що-небудь дорожче волі?” – ставить запитання Макар Чудра. “У чому безсмертя людини, а виходить, і зміст його життя?

” – міркує баба Изергиль. “Шаленість хоробрих – це дурість або подвиг?” – запитує Рагим. Старі оповідачі відповідають на ці питання своїми легендарно-фантастичними історіями, а автобіографічний герой виражає в цих добутках реалістичний погляд на мир. Таким чином, у ранніх оповіданнях Горького переплітаються реалізм і революційний романтизм, тобто починає формуватися новий літературний напрямок, названий пізніше “соціалістичним реалізмом”.






Невмирущість духовної краси в лісовій пісні.
Художні особливості ранніх оповідань М. Горького (Макар Чудра, Баба Изергиль, Пісня про Сокола)