Цивільний подвиг М. Г. Чернишевського

Після селянської реформи 1861 року, коли у російських селах почалися хвилювання, викликані грабіжницьким характером реформи, одержала ходіння прокламація “До панських селян”. Її авторство влада вирішили приписати Чернишевському. Однак не так-то просто було розправитися зі знаменитим літературним критиком, статті якого пропускалися царською цензурою і широко друкувалися в “Сучаснику” і “Вітчизняних записках”. Всім було відомо про його революційні симпатії, про близькість із Герценом і іншими великими революціонерами, однак

ця сторона діяльності Чернишевського була ретельно законспірована. На очах була лише його літературна діяльність. З разючою і сміливою спритністю Чернишевський вмів висловлюватися у своїх статтях “між рядків”. Коли у надрукованих в “Сучаснику” статтях про Гарібальді та у коментарях до італійських подій він з дивною завзятістю чи ледве не в кожній фразі повторював: “в Італії”, “я говорю про Італію”, навіть самий безглуздий читач зрештою починав розуміти, що мова йшла про Росію і про поточні політичні події.

Проте формально причепитися було ні до чого. 7 липня 1862 року влада, боячись відкритого

повстання, заарештувала Чернишевського і його було кинуто у Петропавлівську фортецю. Формальним приводом послужив лист Герцена, у якому говорилося про те, що він разом із Чернишевським збирається друкувати “Дзвін” за кордоном, оскільки в Росії журнал був заборонений. Але цього було мало, необхідно було пред’явити Чернишевському більш вагоме обвинувачення. Але в чому? І влада пішла на пряму підробку. Відставний уланський корнет В. К. Костомаров, розжалуваний у рядові за таємне друкування “обурливих видань”, людина із психічними відхиленнями і бездарний поет-графоман, щоб уникнути покарання, погодився співробітничати з ІІІ відділенням. Підробивши почерк Чернишевського, Костомаров написав записку, нібито від Чернишевського, із проханням змінити одне слово в прокламації. Крім того, Костомаров сфабрикував ще лист, у якому нібито містились нібито незаперечні докази прямої участі Чернишевського у революційній діяльності. На підставі цих фальшивих доказів на початку 1864 року Сенат виніс Чернишевському вирок – 14 років каторги і вічне поселення в Сибіру. Олександр ІІ затвердив вирок, скоротивши строк перебування на каторзі на 7 років, однак фактично Чернишевський провів у висланні більше 18 років. При арешті Чернишевського були конфісковані усі його записи, в тому числі щоденник. Самі “небезпечні” замітки були зашифровані (досить примітивним способом), однак у цілому щоденникові записи носили досить безладний характер, до того ж їхня мова і стиль робили досить сумбурне враження. Коли Чернишевському, що рішуче відкинув фальшивку Костомарова, сталі висувати обвинувачення вже на підставі щоденникових записів, він придумав сміливий і цікавий хід: вирішив видати щоденник за чернетку літературного твору, а всі свої міркування – за вимисел белетриста. Більше того, існує думка (люто не приймалась офіційним радянським літературознавством), що Чернишевський став писати “Що робити?” лише для того, щоб виправдати зміст свого “крамольного” щоденника.

Навряд чи причина його написання тільки в цьому, однак ця версія проливає світло на загадку роману, явно погано продуманого і написаного у поспіху. Дійсно, тон оповідання то стає недбалим і розв’язним, то воно здобуває надумані, фантастичні риси. У радянському літературознавстві було прийнято стверджувати, що царська цензура просто “прогледіла” революційний характер добутку і тому допустила його до друку.

Але є і інша точка зору: цензори прекрасно бачили, що все в цьому нібито “любовному” романі шито білими нитками, однак, беручи до уваги повну відсутність яких-небудь художніх вартостей рукопису (про це на перших сторінках заявляє і сам автор), вони сподівалися, що прославлений публіцист і революціонер скомпрометує себе в очах освіченої громадськості настільки бездарним твором. Але вийшло все навпаки! І справа отут не в літературних даруваннях автора, але в тім, що він своєю книгою скорив не одне покоління молодих людей, які глузували з міркувань про Прекрасне і самій бездоганній формі вважали за краще “корисний” зміст. Вони нехтували “марне” мистецтво, зате схилялися перед точними науками і природознавством, вони відмовлялися від релігії, але з релігійним запалом відстоювали віру в людину, точніше, в “нових людей”, тобто в себе самих. Син священика і шанувальник Фейєрбаха, Чернишевський, цей мученик за віру у світле майбутнє людства, відкрив дорогу тим, хто підмінив релігію боголюдини релігією людинибога… Так трапилося, що передсмертне марення Чернишевського записав секретар. Його останні слова дивним образом перегукуються із фразою, сказаної кілька десятиліть через Зигмундом Фрейдом із приводу своєї наукової діяльності: “У цій книзі Бога ні”. Чернишевський у своїх передсмертних мріях згадував про якийсь твір (хто знає, бути може, про свій роман?): “Дивна справа: у цій книзі жодного разу не згадується про Бога”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Цивільний подвиг М. Г. Чернишевського