Художні особливості творчості новеліста Гі де Мопассана

Творчість французького письменника Гі де Мопассана (1850-1893) справедливо вважається одним з кращих надбань новелістики не тільки у французькій, а й світовій літературі.

У новелах Мопассана вражає не лише глибокий психологізм і реалістична вмотивованість характерів, а й їхня соціальна обумовленість. Серед найгуманнішнх його новел і наймайстерніших з художнього боку можна назвати, наприклад, славетну «Пампушку», де показано патріотичні настрої під час франко-прусської війни 1870-1871 років, притаманні саме представникам французького народу,

навіть з «найнижчих», з усіх точок зору , його прошарків (дівчина на прізвисько Пампушка – повія); а от представники «вищих» його верств виявляються до ворогів-пруссаків набагато поблажливішими.

Яскраві позитивні образи знаходить Мопассан і серед представників трудових верств французького суспільства: ремісників, солдатів, матросів. У цьому відношенні дуже показовим є оповідання «Симонів батько», в якому простий сільський коваль виявляється людиною напрочуд душевною, позбавленою соціальних забобонів, що рішуче стає на захист маленького хлопчика-школяра, хлопчика-безбатченка, з якого усі знущаються.

Коваль оголошує,

що саме він є батьком Симона, і нікому більше не дозволить знущатися з цієї дитини, причому робить це раніше, ніж вирішує одружитися з матір’ю Симона.

Обидва згадані оповідання Мопассана побудовані нібито на парадоксі, оскільки ніхто не чекає від його «простих» героїв такої духовної глибини, такої високої моральності, але насправді все це психологічно вмотивоване, тому що і Пампушка, і Симонів батько належать до простого народу, а сердитість і моральність як така і притаманна саме представникам народних прошарків суспільства. Таким чином, змальовані Мопассаном характери – не виняткові, а типові.

Визначити художній стиль Мопассана як майстра слова – нелегко, оскільки його твори (це стосується і «великої», і «малої» його прози) написані дещо по-різному, залежно від того, що в них переважає тематично: чи викривальні моменти, як, скажімо, у відомому його романі «Любий друг», де образ пройдисвіта Жоржа Дюруа – нікчеми й циніка – стає «образом вічним» у його сконцентровано негативному розумінні, чи як у його страшному оповіданні «Мати потвор» – про людей-виродків, що зробили фізіологічне «вироблення» дітей-потвор жахливим бізнесом; чи, навпаки, де домінує настрій сумно-ліричний, як – от у романі «Життя» – показі нещасливої долі дівчини з добропорядної родини, навіки зв’язаної «подружнім життям» з ницим, цинічним і розпусним чоловіком.

Сила Мопассана-художника полягає у дивовижному поєднанні різних ліній розвитку французької і взагалі західноєвропейської літератури другої половини ХІХ сі. – від реалістично-психологічної, часом навіть відверто натуралістичної й хворобливої деталі – до узагальнено-символічної й романтично-піднесеної.






Твір на тему прекрасне і потворне в нашому житті.
Художні особливості творчості новеліста Гі де Мопассана