Жанр і композиція роману “Що робити?”

Справжній герой епохи, перед яким “схиляється” автор роману “Що робити?”, – це Рахметов, революціонер з його “полум’яною любов’ю до добра й волі”. Образ Рахметова й вся та чиста, піднесена атмосфера поваги й визнання, який він оточений, з безсумнівністю свідчать, що стрижнева тема роману не в зображенні любові й нових сімейних відносин “звичайних чималих людей”, а в прославлянні революційної енергії й подвигу “особливої людини” – Рахметова. З образом Рахметова насамперед співвіднесена назва роману “Що

робити?”.

“Рахметов виведений, – говорить автор, – для виконання найголовнішої, самої корінної вимоги художності”. А воно полягає в тому, щоб читач уявляв собі предмети в “щирому їхньому виді”

Інакше кажучи, читач повинен зрозуміти, що хоча Рахметов, по цензурних умовах, і не є “зовсім ніякою діючою особою” у романі, але зате він головна діюча особа в житті. Це і є та істина, та правда, що становить художню реалістичну силу роману. Мало Рахметових, писав Чернишевський, “але имирасцветает життя всіх, без них вона стихла б, прокисла б; мало їх, але вони дають всім людям дихати, без них люди задихнулися

б. Велика маса чесних і добрих людей, а таких людей мало; але вони в ній – теїн у чаї, букет у шляхетному вині, від них її сила й аромат, це колір кращих людей, це двигуни двигунів, це сіль солі землі”.

Ніхто ще до Чернишевського в росіянці та й світовій художній літературі не сказав таких поетично проникливих слів про революціонера, про соціаліста. У заключній главі роману, “Зміна декорацій”, висловлена впевненість у близькості революційного перевороту. Всією істотою своїм опальний автор “Що робити?” чекав революцію в Росії, привітав її, прославляв її діячів

Чуттям великого художника-реаліста й мислителя Чернишевський зрозумів, що тільки рельєфний образ із найбільшою повнотою виразить сутність російського революціонера – тоді ще “екземпляра… рідкої породи” – і зробить сильний виховний вплив на читача

Рахметов – нащадок найдавнішого аристократичного прізвища, син богатого помещика-ультраконсерватора. Протестуючі думки стали бродити в голові юнака ще в будинку батька-деспота, що заподіяло багато зла й горя матері, коханій дівчині, кріпосному люду. У студентські роки Рахметов зійшовся з Кірсановим, і “почалося його переродження в особливу людину”.

Уже цією незвичайною біографією Рахметова (здорове колосся на “малюсінькому клаптику” гнилого дворянського болота) заявлена могутня підкорююча сила нових революційних ідей. При цьому письменник не фантазував, він знав, і знали його читачі, що революціонери – вихідці із дворянського середовища – явище в російської історії не виняткове (Радищев, декабристи, багато хто з петрашевцев, Огарьов, Герцен і інші).

Щоб підкреслити глибоку відданість Рахметова революційній справі, Чернишевський свідомо перебільшує “спартанські”, аскетичні початки в поводженні свого героя. Натура кипуча, живаючи, жагуча, Рахметов відмовляється від любові, від життєвих задоволень. “Ми вимагаємо для людей повної насолоди життям, – говорить він, – ми повинні своею життям свідчити, що ми вимагаємо цього не для задоволення своїм особистим страстям, не для себе особисто, а для людини взагалі”.

Свою готовність витримати найважчі випробування, будь-які страждання, навіть катування в ними революційних переконань Рахметов перевіряє тим, що один раз холоднокровно укладається на повсть, утикана цвяхами, і, закривавлений, проводить у такий спосіб всю ніч. “Проба. Потрібно… – говорить Рахметов, – про всякий випадок потрібно. Бачу, можу”.

В образі Рахметова відбиті найбільш істотні сторони характеру типу, що зароджувався в Росії, професійного революціонера, з його непохитною волею до боротьби, високою моральною шляхетністю, безмежною відданістю народу й батьківщині. Запекла суспільна боротьба навколо “Що робити?” і створених Чернишевським образів “нових людей”, злісні нападки ворогів на автора революційного роману й щира вдячність прихильників і союзників чітко виявляють політичну суть типу Рахметова.

Розгляд цього роману не має на меті переглянути соціальні або політичні цінності. Соціалізм, капіталізм, комунізм – не в цьому суть. “Що робити?” – роман про пошук волі для всього народу, а те, що автор бачить шлях лише в соціалістичному ладі, не суть важливо. Літературна цінність добутку велика, і “Що робити?” будить у нас кращі прагнення, як роман “Гедзь”, хоча політичне підгрунтя його ще більш далеке від сьогоднішніх проблем

Найвищий патріотизм, заявляв Чернишевський, укладений у жагучому безмежному бажанні блага своїй батьківщині. Цією життєдайною ідеєю була перейнята й натхнене життя й діяльність великого революціонера-демократа. Чернишевський пишався славною історією російського народу. Ще на зорі свого свідомого життя він жагуче вірив, що Росія внесе свій внесок “у життя духовну миру”.

Він пишався досягненнями передової російської науки й культури, великими творчими успіхами геніальних художників Росії – Пушкіна, Лєрмонтова, Гоголя, Некрасова, Щедріна, Л. Толстого, Островського. Чернишевський із законною патріотичною гордістю високо озивався про Бєлінського, Герцена, Добролюбове, в особі яких прогресивна суспільна й філософська думка Росії зробила новий крок уперед і стала самобутньої й незалежної

Чернишевський вірив у незлічимі історичні можливості й сили своєї батьківщини й народу. Любов до Росії, до російського народу з’єднувалася в нього з почуттям глибокої поваги до інших народів. Він відкрито заявляв, що національна ворожнеча, національна нерівність насаджуються й підтримуються експлуататорськими класами з метою збереження свого панування. Чернишевський гнівно засуджував завойовницькі війни. “Розумна й корисна тільки та війна, – писав він, – яка ведеться народом для захисту своїх границь. Усяка війна, що має метою завоювання або перевага над іншими націями, не тільки аморальна й нелюдська, але також позитивно невигідна й шкідлива для народу, якими б голосними успіхами не супроводжувалася, до яким би вигідних, очевидно, результатам не приводила”. Сучасність підтверджує справедливість цих вагомих слів

Чернишевський близький і дорогий нам, близький і дорогий всім чесним людям землі своєю спопеляючою ненавистю до будь-яких форм гноблення. Він близький і дорогий нам своєю вірою в краще майбутнє трудового людства. Боровшись у глуху пору царського лихоліття, він пережив гіркоту поразки. Але його ніколи не залишала надія, що наступлять світлі епохи одушевленої історичної роботи. Життя людей праці й у Росії й у Європі, говорив він, затьмарює “сира й холодна ніч” феодально-капіталістичного поневолення. Однак передовий мислитель, відданий справі прогресу, не сумує, “він із твердою впевненістю чекає нового світанку й, спокійно вдивляючись у положення сузір’їв, уважає, скільки саме годин залишилося до появи зорі”.

От таким саме великим діячем був Чернишевський. Його філософський матеріалізм, його політичні й соціально-економічні ідеї, перейняті духом революційного демократизму й соціалізму, близько підводили до правильного розуміння загальних законів “поступального ходу історії”.

Чернишевський не зміг у силу зрозумілої історичної обмеженості до кінця пізнати ці загальні закони. Але він добре бачив, що нове пробиває собі дорогу в житті, зустрічаючи найсильніший опір з боку відживаючих сил суспільства. Він віддав своє життя революційній боротьбі за те, щоб придбав панування в історичному житті трудовий народ, якому одному й вигідно й потрібно пристрій, що називається соціалістичним

Величезне був вплив революційних ідей Чернишевського, висловлених їм у багатьох областях суспільних наук і мистецтв, на розвиток росіянці й світовій культурі. Вплив його ідей позначилося на творчості Перова, Сурикова, Рєпіна, Мусоргского, Римського-Корсакова, Бородіна й багатьох інших великих представників російського реалістичного мистецтва, над усе ценивших у живописі й музиці життєву правду й справжню народності. Вплив революційної думки Чернишевського випробували талантливейшие діячі культури братніх народів – Тарас Шевченко, Іван Франко, Микаел Налбандян. Акакий Церетели, Абай Кунанбаев, Мірза Фатали Ахундов, Коста Хетагуров і інші. У великому по своїх історичних результатах справі зімкнення національних культур навколо передової культури російського народу роль Чернишевського була однієї із самих значних і плідних



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Чи є душа рівноцінною платою за вічну молодість.
Жанр і композиція роману “Що робити?”