Тема праці у романі М. Г. Чернишевського “Що робити?”

Каменем спотикання для багатьох читачів роману “Що робити?” є сни Віри Павлівни. Їх важко буває зрозуміти, особливо у тих випадках, коли із цензурних міркувань Чернишевський висловив свої ідеї в занадто алегоричній формі. Але один з образів, представлених у другому сні Віри Павлівни, не викликає сумнівів у тім, для чого він створений автором. Це – “реальний бруд”. Що ж має на увазі Чернишевський, вживаючи цей термін? Спочатку він сам ставить питання: “Чому з одного бруду народиться пшениця така біла, чиста і ніжна, а з іншого бруду не народиться?”. Разом зі своєю героїнею автор зауважує: там, де вода не має стоку, утвориться гнилизна, у якій не може рости пшениця. Ця гнилизна – “фантастичний бруд”, що утвориться, коли відсутній рух. А рух, по Чернишевському, “є реальність”, головний елемент якої – праця. Те середовище у людському суспільстві, де в честі праця, породжує гідних людей, незважаючи навіть на брутальність цього середовища.

Досить згадати сім’ю Вірочки Розальської, щоб у цьому переконатися. Трудове середовище не вбиває у людині здорового

початку – цю думку підкреслює Чернишевський, вона становить основу не тільки другого сну Віри Павлівни, але й усього роману. Звичайно, і у “фантастичному бруді”, тобто у середовищі дозвільному, можуть народитися “здорові колосся”. Прикладом тому є Рахметов. Але люди, здатні працювати, є у цьому середовищі виключенням. Усі “нові люди” – Віра Павлівна, Кірсанов, Лопухов – вийшли саме із трудового середовища, праця для них є потребою. Властиво, саме в цьому змісті вони і названі новими людьми – у порівнянні, наприклад, з колишніми героями російської літератури,, такими, як Онєгін або Печорін. Здавалося б, їхня праця підкоряється тільки вимогам доцільності. Віра Павлівна говорить: “Я завела майстерню потім, щоб ці прибуткові гроші йшли у руки тим самим швачкам, за роботу яких отримані”. Але у той же час вона “з перших же днів стала приносити книги. Зробивши свої розпорядження, вона приймалася читати вголос…”.

Таким чином, стає ясно, що праця для героїв не тільки спосіб одержання прибутку, нехай навіть найбільш справедливий, але, головне, можливість сіяти “розумне, добре, вічне”. Є й ще одна особливість відносини до праці, властива “новим людям”, Це прагнення до того, щоб праця була творчою. Віра Павлівна прагне до цьому постійно. Як тільки вона почуває, що “переросла” свої майстерні, що там можна обійтися і без неї, вона знаходить нове, поприще: стає лікарем. І Кірсанов, її чоловік, охоче допомагає їй у цьому, тому що йому самому зрозуміла потреба не просто праці, але праці творчої. У романі “Що робити?” показані “нові люди” і новий тип людських відносин. Він поширюється на усі сфери життя: професійну, сімейну, дружню. Суть цього нового типу з усією повнотою проявляється в тій повсякденній творчій праці, якою постійно зайняті герої роману.

Чернишевський був теперішнім революціонером, борцем за щастя народу. Він вірив у революційний переворот, після якого, на його думку, могло змінитися життя народу до кращого. І саме цією вірою у революцію й у світле майбутнє народу перейнятий його добуток – роман “Що робити?”, що був написаний їм у в’язниці. У романі Чернишевський показав руйнування старого світу і поява нового, зобразив нових людей, які борються за щастя народу. Але саме головне – це те, що Чернишевський показав у своєму романі “Що робити?” суспільство майбутнього як реальність. У четвертому сні Віри Павлівни читач бачить світ майбутнього, прекрасного у всьому: відсутня експлуатація, усі люди вільні і рівноправні. І розвиваються люди майбутнього не так, як люди сучасного Чернишевському часу, де положення народу жахливе, освіта недоступна більшої частині народу і де людина, особливо жінка, ні в що не ставиться. Усі люди майбутнього розвинені гармонійно.

У них не існує протилежності між розумовою і фізичною працею, і, звільнені від нестатку і турбот, вони можуть повністю розкрити усі багатства своїх натур. І звичайно, від такого чудового життя люди майбутнього “можуть цілком веселитися і знати захват насолоди! Як вони цвітуть здоров’ям і силою, які стрункі і граціозні вони, які енергійні і виразні їхні риси!”. У суспільстві майбутнього кожний вибирає собі заняття по душі й трудиться для себе і для людей. Усі ці люди – музиканти, поети, філософи, вчені, артисти, але вони ж працюють на полях і заводах, керують сучасними, ними створеними машинами. “Усі вони щасливі красені, що ведуть вільне життя праці і насолоди”. З дивною проникливістю передбачав Чернишевський і те, що суспільство майбутнього звільнить жінку від домашнього рабства і вирішить важливі проблеми по забезпеченню старих і вихованню молодого покоління. Але все це, як говорив Чернишевський, засновано на свободі особи. Не даремно говорить “світла красуня”:

“Де немає волі, там немає і щастя…”, підтверджуючи цими словами те, що воля людям необхідна. Багато загального між суспільством майбутнього, описаним Чернишевським, і нашою дійсністю. Усі люди в нашій країні вільні, всі вони повинні мати освіту. У наш час люди все більше і більше переробляють природу, вони перетворюють неродючі землі в родючі, осушують болота, будують канали. І все це вони роблять на благо собі. Але все ж таки не здійснилася ще одна мрія Чернишевського. Не стерті ще кордони між державами, і багатьом людям живеться й зараз дуже важко. На Землі ще існує експлуатація. Але хочеться вірити, що дійсно все це зникне у майбутньому. Адже “майбутнє світле і прекрасне”.






Характеристика павлуся скарб.
Тема праці у романі М. Г. Чернишевського “Що робити?”