Я давно, ще коли була маленької, читала “Маленького принца” Антуана де Сент-Екзюпері. Мене вразило, що автор, доросла людина, боїться стати таким, як дорослі, яким нічого не цікаво, крім цифр. І тому він “купив ящик з фарбами й олівці”. Автор розуміє Маленького принца, переживає про нього, коли думає про баобаби. І відразу стає ясно, що в ньому ще багато залишилося від того маленького хлопчика, якого не зрозуміли дорослі. Потроху він усвідомлює, як сумна й одноманітне життя Маленького принца. Довгий час у того була тільки одна розвага –
він любувався заходом, коли йому ставало смутно. Потім у Маленького принца, з насіння, занесеного вітром до нього на планету, виріс горду й уразливу квітку. І Маленький принц дуже його полюбив і радий був йому служити: поливав щодня, на ніч надягав ковпак. Але в ньому виникли сумніву. Він приймав порожні слова квітки близько до серця й почував себе нещасним. “Треба було судити не за словами, а по справах… Я не повинен був бігти…” Маленький принц ще не знав, що він приручив цю квітку й повинен про нього піклуватися, і він вирішив відвідати сусідні планети.
На першому астероїді жив король. Коли хлопчик залишав
його, він подумав: “Дивний народ ці дорослі”. На другому жил честолюбець. Коли Маленький принц утік від нього, він подумав: “Право ж, дорослі – дуже дивні люди”. На третьому жил п’яниця. Коли Маленький принц відправився далі, він задумався: “Так, право ж, дорослі дуже, дуже дивний народ”. На четвертій планеті жив ділок. Продовжуючи шлях, Маленький принц говорив собі: “Ні, дорослі й справді разючий народ”. На п’ятої – ліхтарник, а на шостий жил географ, що порадив Маленькому принцові відвідати Землю. Я думаю, що цим Сент-Екзюпері хотів показати, як дорослі люди відрізняються від маленьких, який у них обмежений кругозір у порівнянні з дітьми, у яких свої проблеми й прихильності у своєму мирке, куди дорослим, так люблячої цифри, немає доступу і якого вони не розуміють. На Землі Маленький принц не побачив людей і дуже зачудувався. Але відразу побачив змію, що потім всі время говорила загадками. “Я вирішую всі загадки”, – сказала вона. Коли він набрів на троянд, які були всі як одна схожі на його квітку, вона подумав: “Я-те уявляв, що володію єдиним у світі квіткою…Тільки всього в мене й було, що проста троянда так три вулкани ростом мені по коліно…”, – ліг на траву й заплакав. Тільки коли він приручив Лиса й Лисиць відкрив йому головну істину: “…ти назавжди у відповіді за всіх, кого приручив”, Маленький принц зрозумів, що його троянда – єдина у світі, адже це її він щоранку поливав, накривав ковпаком, оберігав. Він зрозумів, що він відповідає за свою троянду.
Маленький принц так тендітний, і так зворушлива його вірність квітці. Останнім подарунком Маленького принца авторові був його сміх: “Ти завжди будеш мені іншому. Тобі захочеться посміятися із мною. Інший раз ти от так розгорнеш вікно, і тобі буде приємно… І твої друзі стануть дивуватися, що ти смієшся, дивлячись на небо. А ти їм скажеш: “Так, так, я завжди сміюся, дивлячись на зірки!” І вони подумають, що ти збожеволів. От такий злий жарт я з тобою зіграю… Знаєш… моя троянда… я за неї у відповіді. А вона така слабка. Така простодушна”. Ніколи жодна доросла людина не зрозуміє, як важливо буває запитати себе: чи жива та троянда або її раптом з’їв баранчик? Може бути, я теж буду такої, як всієї дорослої, люблячої цифри, коли стану старше? “Будь те будинок, зірки або пустеля, саме прекрасне в них те, чого не побачиш очами. Але очі сліпі. Шукати треба серцем”. Хто знає…
