Г. А. Ахматова “Реквієм” (Досвід рецензії)

Ні, і не під далеким небозводом, і не під захистом далеких крив, – Я була тоді з моїм народом, там, де мій народ, до нещастя, був. Ганна Андріївна Ахматова… Це ім’я зараз відомо, мабуть, всім, навіть не аматорам поезії. Від прабаби, татарської княгині Ахматової, іде цей знаменитий псевдонім, яким вона замінили прізвище Горенко. Народилася Ганна Андріївна під Одесою. Однорічною дитиною була перевезена на північ – у Царське Село. Найважливішими моментами дитинства вона називала враження про Царськосільські парки, Херсонес, море, навчання

читанню по абетці Лева Толстого, перший вірш, написаний в одинадцять років. Далі – навчання, шлюб з Гумільовим, поїздки в Париж, де вона знайомить із Модильяні, подорож по Італії, народження сина, “Бродячий Собака”, Сталін, репресії, страждання, війна, доповідь Жданова, гоніння, світове визнання й… багато, багато інших яскравих вражень життя. Де, як на синусоїді, чергуються сльоти й падіння.

За своє довге життя Ганна Андріївна залишила величезну літературну спадщину, яким пишається й захоплюється увесь світ. Але все-таки “Реквієм” займає в ньому особливе місце. Цей добуток став справою всього її життя. У цю

поему виплеснуто горе всіх матерів. “Реквієм” був написаний не за один день. Він був по слову “підслуханий” у бідних жінок, що стоять із передачами за тюремною стіною.

Сімнадцять місяців у тюремних чергах Ленінграда, страшні роки єжовщини, безвинні страждання великої кількості людей у роки сталінщини породили добуток величезної сили. Основною темою поеми є страждання всіх матерів, дружин, сестер. “Перед цим горем гнуться гори, не тече велика ріка, але міцні тюремні затвори, а за ними “каторжні нори” і смертельна туга”. Скорботний сумний плач матері про несправедливо засуджених. “Кам’яним” словом падає жорстокий вирок. Материнські муки вічні – про це нагадує автор, відтворюючи картину страти Христа.

Ахматова показує, як, пройшовши довгий і важкий шлях, перебуваючи на грані розпачу, мати зуміє вистояти, не зламатися: “У мене сьогодні багато справ: треба пам’ять до кінця вбити, треба, щоб душа скам’яніла, знову навчилася жити”.






Твір роздум на тему без мови немає народу.
Г. А. Ахматова “Реквієм” (Досвід рецензії)