Твір на тему: Відбиття трагедії особистості, сім’ї, народу в поемі А. Ахматовій “Реквієм”

Життя Ганни Ахматовій була трагічною. Ця мужественная жінка, на частку якої випали страшні часи, пережила багато горя. В 1921 році розстріляли Миколи Гумилева. Хоча на той час Ахматова була з ним розведена, біль за нього, за інших людей, які безвинно гинули, ранила її серце. Як поет Ахматова теж переживає не кращі часи: її вірші публікуються мало, критики стають усе більше недоброжелательними. А в 1935 році заарештовують сина, доторого через три роки засудили на вісім років за “терор”.

Цим подіям і присвячена поема “Реквієм”. Над своєю

поемою А. Ахматова працювала в основному в 40-е роки. Але цей добуток не міг бути опубликовано вчасно. Більша частина віршів поеми пов’язана з арештом в 1938 році сина Ахматовій і многих інших ленінградців.

У главі “Замість передмови” поетеса згадує: “У страшні місяці ежовщини я провела сімнадцять місяців у тюремних чергах у Ленинграде”. У таких чергах стояло багато зневірених від горя й страху людей Поема про пережиті страждання, що Ахматова пообіцяла написати однієї з жінок з “блакитними губами”, є голосом усього народу. До 1962 року А. Ахматова не писала для поеми більше одного рядка. Іноді вона записувала

той або інший фрагмент на клаптик паперу, щоб познайомити з ним когось із ближайших і надійних друзів. Вимовляти вголос А. Ахматова не вирішувалася: вона почувала, що й в “стін були вуха”.

Після того, як безмовний співрозмовник запам’ятовував рядки, рукопис віддавалася вогню. Пізніше поетеса з гірдостью говорила, що “Реквієм” знали напам’ять одиннадцать людина, і ніхто її не зрадив. Уперше “Реквієм” був опублікований у Мюнхені в 1963 році.

У Росії поема була видана тільки в 1987 році. Добуток складається з десяти глав. Вірша, здавалося б, зовсім разностильние, але вони объединени темою страждань народу, силою людського духу “Реквієм” – це поема, присвячена репресіям і написана в роки репресій. Перед читачем откривается трагедія жінки, матері, людинии, що А. Ахматова розкриває через свою особисту трагедію. Перед цим горем гнуться гори, Не тече велика ріка, Але міцні тюремні затвори, А за ними “каторжні нори” И смертельна туга.

Як відомо, реквієм – це врочистий жалобний добуток. “Реквієм” Ахматової – це поема про гибечи людей. Не випадково найчастіше в добутку встречается слово “смерть”. Вся символіка (пекло, смерть, хрест) підпорядкована ідеї єднання людей у стражданнях. Єднання всіх жінок, всіх страждаючих матерів і дружин від Богоматері, стрілецьких дружин, дружин декабристів до дружин і матерей репресованих.

Образ матері збірний: він символізує хресний хід матерів, супроводжующих своїх дітей у їхніх стражданнях. Ахматова звертається до біблійних образів: Христа, Марії, матері Ісуса, Магдалині. Коли розіпнули Христа, “туди, де мовчачи мати стояла, так ніхто глянути й не посмітив”. У цьому образі Матері поетеса розкриває страждання всіх матерів як найбільше горе на Землі. Наприкінці поеми Ахматова звертається до теми “памятника”.

А якщо коли-небудь у цій країні Спорудити задумають пам’ятник мені, Согласье на це даю торжество, Але тільки з условьем не ставити його Ні біля моря, де я народилася: Остання з морем розірвана зв’язок, Ні в царському саду в заповітного пня, Де тінь безутішна шукає мене… Цей пам’ятник Ахматова просить поставити там, у Ленинграде, де вона разом з іншими жінками простоюла триста годин у чергах з передачею. Це пам’ять епосі, поетові й всім тим, хто стояв “верб лютий холод, і в липеньский спека під красною ослепшею стеною”. Цикл “Реквієм” не існує у творчості поета злированно.

Мир поезії А. Ахматовій – мир трагедійний. Ще в ранніх її віршах мотиви лиха, горя воспринимаются як мотиви особистого лиха. Для поета говорити про біль своєї значить говорити про біль усіх. У поемі “Ріквием” А. Ахматова довела всім, що трагедія женщини й матері є частиною національної трагедії






Копай криницю всередині.
Твір на тему: Відбиття трагедії особистості, сім’ї, народу в поемі А. Ахматовій “Реквієм”