Мій улюблений поет – Анна Ахматова

Дуже важко говорити про улюбленого поета, особливо якщо це відомий, талановитий поет, якщо його творчість – досягнення світової культури. Про мого улюбленого поета, Анну Ахматову, написано багато, і написано здебільшого тими, хто був її сучасником, безпосередньо спілкувався з нею, учився в неї. Але в кожної людини може бути і свій Пушкін, і своя Ахматова.

Той, хто хоч раз візьме до рук книжечку віршів Анни Ахматової, не зможе розлучитись з її поезією ніколи, бо вона чудова за своїм талантом і характером.

Поезія Анни Ахматової світла, чиста,

підвищена, гуманна, оптимістична. Це, мабуть, тому, що вона увібрала в себе все краще, що було в російській поезії та літературі XІX століття. Я захоплююсь тим, що з юних років Ахматова читала латинських авторів, знала французьку, німецьку, італійську, англійську мови. Вона була не тільки талановитою, але й мала гарну освіту. Погляди на життя – самостійні та незвичні. Поетичний голос ні з чиїм не можна сплутати, він самобутній і неповторний.

Її поезія – це влучність думки, досконалість форми, глибина почуття. Прочитайте, промовте і заслухайтесь:

Ведь где-то есть простая жизнь и свет. Прозрачный, теплый и веселый…

Там

с девушкой через забор сосед

Под вечер говорит и слышат только пчелы

Нежнейшую из всех бесед.

Понад усе вражає в Анні Ахматовій протиприродне поєднання тендітності, вічної жіночості, витонченості, незахищеності та ні з чим не порівняної мужності.

В її житті було так багато тяжкого, трагічного, але її душа виявилася сильною, високоморальною, величною:

Мне голос был. Он звал утешно,

Он говорил: “Иди сюда,

Оставь свой край глухой и грешный,

Оставь Россию навсегда”.

Но равнодушно и спокойно

Руками я замкнула слух,

Чтоб этой речью недостойной

Не осквернился скорбный дух.

Патріотизм і мужність – пафос поезії Ахматової воєнних років. У перші дні війни це вона звертається зі словами присягання до жінок Вітчизни:

И та, что сегодня прощается с милым,

Пусть боль свою в силу она переплавит.

Ы детям клянемся, клянемся могилам,

Что нас покориться никто не заставит!

Ахматова свято вірить у неминучість Перемоги, у стійкість російського народу та в безсмертя російського слова:

Не страшно под пулями мертвыми лечь,

Не горько остаться без крова, –

И мы сохраним тебя, русская речь,

Великое русское слово.

Свободным и чистым тебя пронесем,

И внукам дадим, и от плена спасем

Навеки!

Саме сила духу, віра у свій народ у поєднанні з великою поетичною майстерністю дали можливість Анні Ахматовій піднятися до поета народного. З народом вона ділила усі прикрощі та радощі, завжди була поруч у найтяжчі хвилини життя:

Нет, и не под чуждым небосводом,

И не под защитой чуждых крыл, –

Я была тогда с моим народом,

Там, где мой народ, к несчастью, был.

Коли читаєш і перечитуєш вірші Ахматової, відбувається якесь не залежне від тебе самого звільнення душі, і ти разом з поетом приєднуєшся до чогось значного та вічного.






Твір що посієш те й пожнеш.
Мій улюблений поет – Анна Ахматова