Твір на тему: Тема материнського страждання в поемі А. Ахматовій “Реквієм”

Ім’я Ганни Андріївни Ахматовій сьогодні відомо як ім’я великої російської поетеси, творча спадщина которій входить у світовий поетичний фонд чотирнадцятьома збірниками віршів. В 1962 році вона була номинирована на Нобелівську премію по літературі. У Санкт-Петербурзі перебуває пам’ятник поетесі, відкритий в 2006 році недалеко від місця її страждань: “А тут, де стояла я триста годин і де для мене не відкрили засув”. Відомо, що доля Ахматової була незвичайно трагичной, на її частку випали важкі випробування. У передмові до своєї поеми

Ахматова повідала, як у черзі людей, стремящихся потрапити на побачення з рідними, ув’язненими в слідчому ізоляторі – в “Хрестах” – одна дружинщина запропонувала поетесі описати у віршах стан розпачу й болю, що охопило ті, хто залишився на свободе, але приречений стояти без надії під стінами в’язниці.

І Ахматова написала “Реквієм”. Тематика творчості Ахматовій завжди грунтується на погляді в глибину людської душі. Засобами поетичного мовлення можна в концентрованій формі поетичного образа передати психологічний стан ліричного героя, мотивувати його рішення. Трагізм положення матері, син якої піддався

арешту, важко представити й зрозуміти тим, хто не бачив своїми окамі особи дружин і матерів, що очікують вироку рідних у черзі під в’язницею.

Політичний висновок чоловіка й сина – важке випробування, адже ворогами народу в роки репресій називали тих, хто не йшов у ногу з духом радаской влади. Сама Ахматова піддавалася різкій оцінці з боку режиму за те, що її поезія була “зовсім далекої, безідейної”. Довгі роки її поезія тіснилася цензурою: вірші виправляли, незважаючи на бажання автора, безжалісно видаляючи всі “далекі” моменти; книги не виходили до друку.

Ахматова – одна з тих, хто на собі відчув жахливе положення репресованийних режимом людей. Поема “Реквієм” присвячується материнському жниванию. Автобіографічна поема, вона, проте, виходит за рамки індивідуальної трагедії однієї людини й стає пам’ятником всім матерям, яких осяглала подібна доля.

Реквієм – це заупокійна служба католицької церкви, це й музичний добуток скорботного характеру Саме скорбота є головним мотивом у поемі. “Треба пам’ять до кінця вбити, треба, щоб душу скам’яніла”, – переконує себе лірична героиня, намагаючись осмислити свій стан. Але занадто багато болю в серце матері, і от уже розум уступає: “Прислухаючись до своєму вже як би чужому маренню”, героїня веде нас до страшних думок, рішенню трагедии на вищому рівні буття.

У вірші “До смерти” вона молить про прихід кінця, що вгамує біль, і говорить про момент смерті: “Ти однаково прийдеш – навіщо ж не тепер? “. Скорбота підсилюється від усвідомлення несправедливости происходящего із сином, від усвідомлення неправого суду над жертвами режиму: Там тюремна тополя гойдається, И ні звуку – а скільки там Неповинних життів кінчається… Особиста материнська трагедія Ахматової переростає в загальне лихо російських матерів і дружин, що пізнали гіркоту розлуки, біль втрати й довгі-довгі дні очікування, спочатку вироку, потім повернення. Син Ганни Ахматової повернувся з висновку в 1956 році, провівши в репресіях біля двадцяти років. Багато хто не повернулися.

Поема “Реквієм” написана, щоб зберегти пам’ять про всіх самотніх матерів, яким залишається тільки молитися й сподіватися: “А надія все співає в далечіні… “.






Твір мій улюблений герой повісті захар беркут.
Твір на тему: Тема материнського страждання в поемі А. Ахматовій “Реквієм”