“Двічі вбити не можна” (По п’єсі М. Горького “На дні”)
1. Символіка в добутку М. Горького “На дні”. 2. Людина в суспільному укладі нічліжки. 3. Суть моральної загибелі героїв добутку. У соціально-філософській драмі “На дні” розкрита безліч яскравих образів Кожний герой п’єси по суті є якимсь багатогранним втіленням реалій початку XX століття, а сама нічліжка з усіма її мешканцями символізує так зване “дно”.
На дні живуть люди, позбавлені людських орієнтирів і цінностей. Актор, Барон, Кліщ, Діжа, Попіл і інші мешканці дна, напевно, могли б уважатися особистостями в інших соціальних
Однак все це не актуально для героїв даної п’єси. Характеризуючи їх, ми говоримо про падіння кожного окремо взятого героя, про незначність і моральне розкладання й лише небагато про те, що іноді тускло поблискує за всім цим. Сама п’єса залишає відчуття смутку й безвихідності Хочеться бігти від картини життя, що розкривається в даному добутку.
Відносно многих героїв виникає почуття жалості, але не світлої, а тієї, що лежить в одній площині із презирством і, можливо, навіть
У порівнянні з іншими мешканцями нічліжки він здається найбільш незначним. Втім, всі мешканці дна перебувають в однакових умовах, і лише різне відношення до свого положення допомагає або, навпроти, заважає їм тягнути своє існування. У цьому змісті викликають інтерес два персонажі, яких прийнято протиставляти один одному. Це Лука й Сатин. Два герої з діаметрально протилежною точкою зору пропонують читачеві відповістити на запитання: що ж краще, непривабливі істина або солодка неправда?
Особисто мені здається, що вибрати вірну думку в цьому випадку неможливо. Адже й Лука, і Сатин теж є мешканцями дна. Напевно, якби авторський задум полягав у тому, щоб виділити яку-небудь точку зору із цих двох або ж возвеличити обох героїв у порівнянні з іншими, він би виніс Луку й Сатину за межі суспільства нічліжки. Тому й ідеології цих героїв у добутку не знаходять підтвердження.
Природний розум Сатину не дозволяють йому знайти більше піднесений образ у порівнянні з товаришами по нещастю Він – усього лише один з них, а його істина не дозволяє навіть йому самому піднятися з “дна”, не говорячи вуж про інші. Своїм прикладом Сатин аж ніяк не підтверджує свої висловлення про людину: “Людина – от це правда! Усе – у людині, усе для людини! Існує тільки людина, все-таки інше – справа його рук і мозку! Чоло-Століття!
Це чудово! Це звучить… гордо!
” Що ж стосується Луки, те хоч він і є мандрівником, вільною людиною, однак його точка зору явно не виносить критики разом із самогубством Актора. Укривання правди за щільною хмарою “рятівної” неправди не здатно допомогти навіть одній людині, не говорячи вуж про ціле “дні”. Тому я не вважаю, що й Луку можна розцінювати як героя, що вигідно відрізняється від інших мешканців нічліжки. Я відмінююся до думки про те, що всі герої даного добутку свого роду приречені на своє існування, що гірше, ніж смерть. Моральна загибель особистості – от те, чого варто страшитися будь-якій розумній людині.
У героїв п’єси видні лише проблиски розуму, однак висновки, які вони роблять у результаті своїх міркувань, непоколебимо свідчать про те, що “дно” ніколи не відпустить своїх мешканців Думаю, що зміст фрази “двічі вбити не можна” полягає саме в тім, що неможливо відродитися після моральної загибелі. Ця фраза – черговий яскравий образ, послідовно розкритий на прикладі кожного з героїв добутку. Фізична загибель для них не страшна, що вона в порівнянні з їхнім нинішнім положенням?! И хіба із всіх героїв одна лише Ганна мріє скоріше попрощатися із земним існуванням, щоб в інший світі знайти настільки бажаний спокій і умиротворення? Людини завжди характеризують внутрішнього духовного прагнення Вони – його головні цінності.
Але якщо людина перестає мріяти й прагнути, його існування не можна назвати життям. Для героїв добутку “На дні” це дуже актуально. Втім, помилковим було б уважати, що мешканці нічліжки настільки жалюгідні й незначні через те, що в них немає матеріальних цінностей Їхнє тяжке становище є результатом убогого духовного потенціалу.
І тому мешканцями “дна” ми називаємо не тільки злиденних постояльців нічліжки, але й власників цього закладу. Однак автор залишає нам надію. Дві ідейні точки зору, виражені думками Луки й Сатину, це дві рятівні соломинки в безодні мерзенних реалій “дна”. Гуманістична спрямованість добутку дозволяє читачам побачити, що навіть у мешканців нічліжки є шанс на відродження.
Головне – вчасно побачити себе з боку, повірити у свої сили й тим самим знайти шанс перебороти моральну загибель
(1 votes, average: 5,00 out of 5)