Я прочитав п’єсу М. Горького “На дні”

Про що може думати людина, що стоїть на нижчій сходинці суспільства? У чому сенс його існування, до якого моральному ідеалу він може прагнути, та й взагалі, чи хоче він жити заради світлого майбутнього, заради своєї життєвої ідеї? Що для нього цей світ? Всього лише темний куток обшарпаної кімнати, тьмяна свічка на брудному столі, пляшка “гіркої” … Його думки націлені на одне – як прожити ще один безглуздий день…
Людина стає філософом, коли розуміє, що він не може нічого змінити у своєму житті, яка часом стає нікчемною. І він починає

мислити вільно, намагаючись зрозуміти, в чому суть його існування. Найчастіше він приходить до такого стану під дією навколишнього світу, що тисне на людську душу, що ламає життя. Суспільство завжди змінює людину, накладаючи на нього відбиток цинічності та егоїзму. Але навіть на самому дні завжди може знайтися людина, яка продовжує ще вірити у свій ідеал, який намагається знайти правду в цьому божевільному світі. Прикладом цього може служити Сатин, персонаж п’єси “На дні”.
Цю п’єсу, як мені здається, слід розглядати як соціально-філософську, як життєву драму роздавлених душ… Люди в ній живуть самі
по собі, вони байдужі і егоїстичні. Вони несуть на плечах тягар своїх життєвих проблем, який аж ніяк не легкий. А які їхні прагнення, чого вони хочуть від свого життя? Люди ці, мешканці нічліжки Костильова, вже не намагаються вибратися з цього “дна” – вони вже стали його невід’ємною частиною. Туди їх загнали соціальні проблеми – злидні, голод… Їх життя затягнув вниз вир громадських потрясінь, і вони опустилися на саме дно, у прірву. Їх філософія різна-одні вірять в романтичні ідеали, в працю, в людську велич, а інші прагнуть піти у тінь, сховатися в темному кутку від майбутніх проблем і потрясінь, щоб не змінювати своє життя ще раз. Вони живуть у своєму минулому, згадуючи свої минулі дні, назавжди втрачені.
Часом життєвий вантаж стає просто нестерпний, і тоді від людини залишається тільки гірке спогад і жалість до так бездарно занапащене цим божевільним світом людського життя. Це, звичайно, в першу чергу, відноситься до Акторові.
Можна виділити два різновиди життєвого гуманізму драми, і, відповідно, двох героїв – носіїв цього гуманізму. Перший – це Лука, який сповідує гуманізм, заснований на співчутті і жалості до людини, який закликає нас примиритися з існуючими умовами. Лука зміг заспокоїти стражденну душу Анни, яка, напевно, врешті-решт, отримала хоч якусь допомогу вперше за довгі роки. Її останні дні стали більш щасливими, ніж кілька попередніх тяжких років життя.
У Луки є запеклий противник – Сатин. Він поклав в основу своєї життєвої філософії віру в людину, в Людину з великої літери. Він говорить про користь праці, про високе призначення людини. Але у всьому цьому ми можемо побачити і одне велике протиріччя. Так, герої говорять про роботу, працю, людської душі, але самі вже давно втратили людську подобу і перестали цінувати навіть саме життя. Може бути герої та керуються у своїй філософії високими життєвими принципами, але в соціальному сенсі вони перестали існувати як особистості. Дуже фудло відповісти на ті філософські питання людського буття, які поставив у п’єсі Горький, однозначно.
Таким чином, можна переконатися, що “На дні” – це драма, драма соціально-філософська. Тут поставлено безліч питань, що стосуються суспільства і людського життя. Ці дві проблеми пов’язані один з одним невидимими нитками, які рвуться в той момент, коли люди втрачають віру в себе. Хочеться, щоб людина була Людиною не тільки на словах…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Я прочитав п’єсу М. Горького “На дні”