“Енеїда” І. Котляревського – енциклопедія українознавства

Іванові Котляревському, як і Тарасові Шевченку, відводять особливе місце у розвитку української літератури. Вони стояли біля її першоджерел. І якщо в поезії Кобзаря “зазвучала” душа українського народу, то справжньою енциклопедією українознавства стала поема І. Котляревського “Енеїда”.

І. Котляревський – один із перших, хто відкрив красу української мови: йо­го поему “Енеїда” недарма називають “енциклопедією українознавства”. У ній співучою українською мовою описані українці, їхній побут і звичаї. Узявши поему

Вергілія і ніби дотримуючись сюжету його твору, автор переніс події давньої історії на національне тло й створив справжню енциклопедію життя наро­ду України кінця XVII – початку XIX століття.

За своїм національним колоритом “Енеїда” посідає перше місце в українській літературі: у ній глибоко передані основні риси характеру українців, їхня духо­вність, мораль і сам стиль життя. Бо, коли ми читаємо, створюється таке вра­ження, ніби перебуваєш в українському селі. Це досягається великою кількістю побутових деталей, яскравістю й повнотою їх опису. Народні звичаї, повір’я, одяг, посуд, їжа описані в поемі дуже докладно.

Усі

дійові особи – від богів до троянців – вбрані в український одяг:

В червоній юпочці баєвій,

В запасці гарній фаналевій,

В стьожках, в намисті…

Так описує автор одяг Ганни, сестри Дідони. Сама ж Дідона, за словами пись­менника, “взяла кораблик бархатовий”, наділа “спідницю і корсет шовковий”, взула “червоні чобітки”. А коли Венера їде до Зевса, то “взяла очіпок грезетовий і куптуш з вусами люстровий”. Все це український жіночий одяг. У такому ж стилі одягнені й троянці: в “штани і пару чобіток…”, кожухи, свитку, сорочки й каптани. Навіть другорядні персонажі описуються так, щоб підкреслити укра­їнський колорит. Ось, наприклад, опис машталіра:

Була на ньому біла свитка

Із шаповальського сукна…

З тією ж докладністю описана й їжа. У поемі названо понад сто страв і напо­їв, які вживали мешканці України.

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Затим з підлевою індик;

На закуску куліш і кашу…

П’ють троянці “горілку просту і калганку”, слив’янку, сивуху, пиво, брагу. І все це з суто українського посуду:

І все з полив’яних мисок,

І самі гарнії приправи

З нових клінових тарілок…

У своєму творі автор широко використовує фольклор та етнографію. Деталь­но описує не тільки вміння українців пригощати гостей, а й звеселяти їх. Так, у Карфагені троянців веселили іграми в “панаса”, “хрещика”, “ворона”, “свин­ки”, в горидуба і журавля. В поемі згадуються поширені народні легенди, а та­кож казкові образи: кобиляча голова, чоботи-скороходи, скатертина-самобранка. Описуються ворожіння, вечорниці. Саму Сівілу І. Котляревський називає у тво­рі “ягою”, співвідносячи її з відомою усім з дитинства Бабою Ягою.

Навіть зображуючи картини пекла і раю, автор відображає погляди народу, його ставлення до подій, явищ, людей. Згадаймо, що смажаться на сковородах ті, від кого народ зазнав найбільше лиха: пани, чиновники, судді, писарі. В раю ж переважає простий люд та козаки.

Сам Котляревський зазначає: щоб написати правду про все це, йому довелося звертатися до старих людей. Бо хоч “Вергілій і був розумним чоловіком”, але часи змінились, і вже не ті порядки, як описав це давній митець.

Читаючи “Енеїду”, ми розуміємо, що і Еней, і троянці, і навіть боги – наші українські люди. Головні герої його ватаги – козаки, боги – пани.

Боги максимально наближені у своїх вчинках та поведінці до людей. Венера і Юнона лаються, наче дві сусідки в українському селі. Громовержець Зевс пово­диться не так, як личило б цареві богів:

Зевес тоді кружляв сивуху

І оселедцем заїдав.

Нептун навіть не цурається хабаря, погоджуючись за півкопи грошей припинити шторм! Безперечно, за всіма античними постатями ховаються українці всіх верств суспільства, сучасники Котляревського.

Можна сміливо говорити, що І. Котляревський зробив свою поему дійсно народною. І це не тільки тому, що герої одягаються та їдять, як українці, а й тому, що в їхніх характерах він відобразив найважливіші риси українського народу: сміливість, завзятість, почуття гумору, уміння посміятися з деяких своїх вад, життєрадісність.






Які проблеми порушив кафка у новелі перевтілення.
“Енеїда” І. Котляревського – енциклопедія українознавства