Критика російської дійсності у п’єсі М. Горького “На дні”

Добре, коли прочитана книга або театральна постановка залишає слід у душі. І якщо він, цей слід, яскравий, ми здатні замислитися над тим, яке значення має для нас цей добуток, що він дає нам. Із часу створення п’єс Горького пройшло багато років, але і тепер вони читаються і йдуть у театрах. Видимо, їм визначено довге життя. Можна сказати, що це – енциклопедія передреволюційної Росії, історія, відбита майстерно і правдоподібно. Але не можна забувати, що в них багато загальнолюдського, властивого не тільки минулому, але й теперішньому життю. “Людина

– це чудово! Це звучить… гордо!” Ці слова, сказані на зорі XX століття, визначали творчу лінію письменника. Він любив людей, тому його уява, пронизана прекрасною мрією про велике покликання людини, народжувало такі дивні образи, як Данко. Але він же й виступав з жагучим і гарячим протестом проти всього, що принижувало людину, проти всіх “свинцевих мерзенностей життя”. У п’єсі “На дні” з великою силою і неперевершеною художньою майстерністю М. Горький зобразив ті жахливі умови життя, які штовхають на “дно”, “у яму”. І тоді людина перестає бути людиною.

Так хіба ж це люди живуть в огидній

нічліжці Костилєва? Вони втратили все людське, втратили навіть вигляд людини, перетворилися в жалюгідну, нікому не потрібну подобу людини. Звичайно, багато в чому вони самі винуваті в тім, що з ними трапилося: у них не вистачило твердості або вміння боротися з долею, бажання трудитися, переборювати труднощі. Але винуваті і соціальні умови. Це була епоха швидкого збагачення одних і зубожіння інших, епоха, коли валили вікові підвалини. У кожній загубленій долі ми бачимо сплав суспільних і особистих проблем. Але навіть і тут, “на дні” життя, діють свої невблаганні вовчі закони. Тут свої “королі” і пригноблені, визискувачі і експлуатовані, хазяї і працівники. Закони суспільства переслідують людину від народження до смерті, від царських чертогів до брудної нічліжки. Тільки в останньому випадку все більш оголене, а відносини більше дикі. І в цьому обвинувачується суспільство. Життя тут для нормальної людини гірше каторги.

Воно штовхає людей на злочини, черствість, безчесність. Краде Васько Попіл, вмирає у страшних стражданнях Ганна, іде на найжахливіше у житті Настя, остаточно співається Актор. Вони вже не зможуть піднятися! Але ж це люди, які знали колись і інше життя. І тому повна жагучих мріянь про майбутнє Наташа, думає про світлі почуття Настя, вірить у свою мрію хворий, що опустився Актор. У них тільки і залишилося у житті, що віра. Мандрівник Лука, що з’являється в п’єсі, зумів заронити і запалити в серце кожного іскру надії. Але після його відходу життя у нічліжці стало ще важче. Люди так зламані, що вже не можуть нічого змінити у своїй долі. Їм взагалі ж нема чого чекати. І надія, загублена Лукою, лише роз’ятрила їхні рани. Понадив старий, а дороги не показав. Як горіхова шкарлупа роздавлені мрії Кліща про кращий час, і в результаті ми бачимо його занепалим украй низько – до нього відносяться слова:

“Ніколи вже він не вибереться звідси”.

І читачеві стає не по собі від цієї фрази. П’єса затверджує: так більше жити неможливо! Багато своїх думок вкладає автор у вуста Сатину. Часом навіть дивно чути такі високі слова від картяра і шулера. Ми розуміємо, що в Сатині загинула натура незвичайна – це сильний, ясний розум навіть у таких умовах. Горді слова автора про людину, вкладені у вуста Сатина, стали крилатими, вони змушують вірити, що люди гідні кращої долі. П’єса “На дні” перейнята гарячим і жагучим закликом любити людину, зробити так, щоб ім’я це дійсно звучало гордо. П’єса мала величезний політичний резонанс, кликала до перебудови суспільства. Немає і не може бути щастя, поки людина невільна, поки несправедливість панує на кожному кроці.

Людина гідна щастя і волі тому вже, що вона Людина! Зараз, в епоху, коли ми знову заговорили про гуманізм і милосердя, коли призиваємо “милість до занепалих”, п’єса Горького здобуває трохи інше значення. Це не тільки історичний документ, що не просто видається художній твір. П’єса знову і знову буде звертати погляди людей до вічних проблем добра, милосердя, соціальної справедливості.






Твір на морально-етичну тему дружба.
Критика російської дійсності у п’єсі М. Горького “На дні”