Переказ п’єси На дні Горького М. Ю

06.07.2017

План переказу 1. Ранок у нічліжці. Звичайні справи її постійних мешканців. 2. Прихід старця Луки 3. Сестри Василиса й Наташа б’ються через Васька Попелу. 4. Лука розмовляє з мешканцями нічліжки. 5. Василиса пропонує Ваську вбити її чоловіка.

6. Суперечка нічліжників про правду. 7. Оповідання Луки. 8. Скандал у сім’ї Костилевих.

Зникнення Луки. 9. Нічліжники згадують про Луку. 10.

Мовлення Сатину очеловеке. 11. Самогубство Актора. Переказ Діючі особи: Михайло Іванов Костилев, 54 роки, власник нічліжки; Василиса Карпівна, його дружина, 26 років; Наташа, її сестра, 20 років; Медведєв, їхній дядько, поліцейський, 50 років; Васько Попіл, 28 років; Андрій Митрич Кліщ, слюсар, 40 років; Ганна, його дружина, 30 років; Настя, дівиця, 24 роки; Діжа, торговка пельменями, під 40 років; Бубнов, картузник, 45 років; Барон, 33 року; Сатин, Актор – обоє років під 40; Лука, мандрівник, 60 років; Алешка, швець, 20 років; Кривий Зоб, Татарин – крючники.

Дія 1 Підвал, схожий на печеру. Потовк – важкі, кам’яні зводи, закопчені, зі штукатуркою, що обвалилася Світло – від глядача й, зверху долілиць. Скрізь по стінах – нари. Все нефарбоване й брудне.

Кожний з її мешканців займається своєю справою: Кліщ сидить перед ковадлом і примірить ключі до старих замків; Діжа господарює за столом; Барон жує чорний хліб; Настя читає розпатлану книжку; на постелі кашляє хвора Ганна; Бубнов примірить на болванці розпороті штани, міркуючи, як їх треба кроїти; Сатин лежить на нарах і ричить; Актор возиться на грубці й кашляє Початок весни. Ранок. Діжа доводить нічліжникам, що не піде більше заміж: вона “вільна жінка, сама собі господарка”.

Але Кліщ говорить, що вона однаково обвінчається з поліцейським Ведмедем. Діжа обвинувачує Кліща в тім, що той заїздив дружину до смерті, вони лаються. У цей час Барон віднімає в Насті книжку, бачить, що це бульварний роман, і починає глузувати з неї; вони б’ються через книгу. Ганна висуває голову через полог і просить: “Дайте хоч умерти спокійно!

” Діжа пропонує Ганні пельменів, але вона залишає їхньому чоловікові: їй є ні до чого, вона незабаром умре. У нічліжці тривають суєта й лайка. Сатину вчора побили за шулерство. Актор говорить йому: “Один раз тебе зовсім уб’ють… до смерті…

” Сатин: “А ти – дурень”. Актор: “Чому? ” Сатин: “Тому що – двічі вбити не можна”.

Кліщ жадає від Актора, щоб той злазив з печі й підмів, але Актор не погоджується: “Мені шкідливо дихати пилом. Мій організм отруєний алкоголем”. Сатин: “Набридли мені, брат, всі людські слова!.. Кожне з них чув я… напевно, тисячу разів… ” Актор: “У драмі “Гамлет” говориться: “Слова, слова, слова!

” Гарна річ… Я грав у ній гробаря… ” Сатин згадує, як у молодості він служив на телеграфі й “був освіченою людиною”, Бубнов говорить, що був кушніром, мав свій заклад. Ганна кашляє, скаржиться, що їй задушливо, але ніхто не хоче відчиняти, двері Тоді Актор відводить її в покрову.

Входить хазяїн квартири Костилев і прислухається до чого в кімнаті Васька Попелу, а потім запитує в Кліща, чи не була тут його дружина Василиса. Потім підходить до кімнаті Попелу, кличе його. Попіл гнівається на нього за те, що той розбудив його, вимагає гроші за годинники, які він учора продав Костилеву.

Годинники, звичайно, крадені. Костилев гарчить і йде. Кліщ тужно говорить, що злодіям гроші легко дістаються: вони не працюються Сатин відповідає: “Робота?

Зроби так, щоб робота була мені приємна – я, може бути, буду працювати… так! Може бути!

Коли праця – задоволення, життя – гарна! Коли праця – обов’язок, життя – рабство! ” Кліщ злиться: “Я – робоча людина… мені дивитися на них соромно… я з малого років працюю…

Ти думаєш – я не вирвуся звідси? Вилізу… шкіру здеру, а вилізу… От, перегоди…

Умре дружина… Живуть без честі, без совісті…” Попіл равнодушно зауважує: “А куди вони – честь, совість? На ноги, замість сапогов, не надягнеш…

Честь-Совість тим потрібна, у кого влада так сила є…” Входить Наташа, за нею Лука: “Доброго здоров’я, народ чесної!” Бубнов гарчить: “Був чесної, так позаминулою весною…” Лука примирливо говорить: “Мені – однаково! Я й шахраїв поважаю, по-моєму, жодна блоха – не погана: усе – чорненькі, усе – стрибають…

” Попіл заговорює з Наташей, вона йому подобається, але вона тримається з ним насторожено: “Ну, ви іншим уже зуби-те заговорюйте”. Наташа йде Нічліжники застерігають Попелу: якщо Василиса, “баба люта”, ревнива, побачить його з Наташей, то їй не поздоровится. Приходить Барон і починає згадувати, як він жив раніше, коли був богатим.

Бубнів зауважує: “Тут панів немає…...

усе злиняла, одна гола людина залишився… ” Нічліжники посміюються над Бароном Лука говорить: “Як не причиняйся, як ні вихляйся, а людиною народився, людиною й помреш…

І всі, дивлюся я, розумніше люди стають, усе занятнее… і хоч живуть – усе гірше, а хочуть – усе краще… уперті!

” Барон запитує Луку, звідки він з’явився. Той ухильно відповідає, що він мандрівник Попіл і Барон ідуть у трактир. Є Василиса, “наводить порядок”: виганяє Алешку, вимагає з Бубнова гроші, з Луки – паспорт.

Старий відговорюється, Василиса грубить йому: “Перехожий… теж! Говорив би – пройдисвіт… усе ближче до правди-те…

” Василиса шукає Попелу, злиться, коли довідається, що Наташа бачилася з ним. Напоследок вилаявши всіх: “ех ви… свині!”, вона йде “Скільки в ній звірства, у бабі цієї!

” – говорить Бубнов. Настя скаржиться на тяжке життя: “Нап’юся я сьогодні… так нап’юся! А нап’юся – знову плакати буду!

Набридло мені… Зайва я тут…” Бубнов спокійно зауважує: “Ти скрізь зайва…

Та й всі люди на землі – зайві… ” Приходить Медведєв і теж цікавиться, хто такий Лука, потім намагається вивідати в Бубнова, чи правда те, що люди говорять щодо Попелу й Василиси. Входить Діжа, бачить Медведєва й знову говорить, що не збирається заміж: “Заміж бабі вийти – однаково як узимку в ополонку стрибнути… Як издох мій милий муженек, – ні дна б йому ні покришки, – так я цілий день від радості одна просиділа: сиджу й усе не вірю щастю своєму…

” Лука приводить Ганну в кімнату й саджає на місце. Раптом лунають лементи, шум і тупіт. Вбігає Костилев, кричить: “Василиса Наташку…

Убиває!” Усі біжать дивитися, крім Луки, що залишається з Ганною. Ганна: “Дивлюся я на тебе… на батька ти схожий мого…

На панотця… такий же ласкавий… м’який…” Лука: “М’яли багато, того й м’який… ” Дія 2 Вечір.

Сатин, Барон, Кривий Зоб і Татарин грають у карти, Кліщ і Актор спостерігають за їхньою грою. Бубнів і Медведєв грають у шашки. Бубнів і Кривої Зоб співають: “Сонце сходить і заходить, а у в’язниці моєї темно…

” Ганна розповідає Луці: “Побої… образи… нічого крім – не бачила я… Не пам’ятаю – коли я сита була…

Над кожним шматком хліба тряслася… Мучилася… як би більше іншого не з’їсти… Все життя в отрепьях ходила…

Все моє нещасне життя… За що?” Лука заспокоює її: на тім світлі відпочинеш, “потерпи ще”.

Татарин обвинувачує Барона в шахрайстві, говорить, що треба “грати чесна”, чесно жити. Але навіщо – пояснити не може й, розстроєний, іде разом із Кривим Зобом, а Сатин, Барон і Актор збираються йти Горелку пити. Актор розповідає Луці, як він грав на сцені, як потім спився. Він не може згадати улюблений вірш, навіть ім’я своє забув: “Пропив я душу, старий…

Загинув… А чому? Віри в мене не було… Кінчено я… ” Лука радить йому лікуватися й розповідає про лікарню, у якій безкоштовно лікують від алкоголізму: “Так я тобі місто назву!..

Ти тільки от чого: ти поки готуйся! Утримайся!.. візьми себе в руки й – терпи… А потім – вилікуєшся… і почнеш жити знову…

Добре, брат, знову-те! ” Актор вірить йому, посміхається: “Снову? Ну… так! Я можу?!

Адже можу, а?” Лука: “Людина – все може… аби тільки захотів… ” Актор іде, а Лука заговорює з Ганною: “Нічого, мила! Ти – сподівайся…

От, виходить, помреш, і буде тобі спокійно… нічого більше не треба буде, і боятися – нема чого! Тиша, спокой… лежи собі!

Смерть – вона все заспокоює… вона для нас ласкава… Помреш – відпочинеш, говориться…

Вірно це, мила! Тому – де тут відпочити людині?.. Ти – вір!

Ти – з радістю помирай, без тривоги… Смерть, вона нам – як мати малим дітям…” Але Ганна все-таки сподівається видужати: “Коли там борошна не буде… тут можна потерпіти… можна!

” Попіл запитує в Медведєва, чи сильно Василиса побила сестру. У відповідь той огризається: “Це – сімейна справа… А ти – хто такий?

” Попіл загрожує, що розповість про те, як збував Костилеву крадене, а Медведєв покривал це. Вони лаються, потім Медведєв іде. Бубнів застерігає Василя: якщо прийде, Медведєв і Костилев можуть погубити його. Отут і Лука радить Попелу їхати скоріше в Сибір, тому що такі, як Васько, потрібні. Попіл не вірить: “Мій шлях – позначений мені!

Батько все життя у в’язницях сидів і мені теж замовив… Я коли маленький був, так уже в ту пору мене кликали злодій, злодіїв син…” Лука: “А ти мені – повір, так мабуть сам подивися… Спасибі скажеш… Чого ти отут трешся?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...