Гостра критика дійсності і трагічні долі людей “дна” (за п’єсою М. Горького “На дні”)

Кінець XІX – початок XX століття – це епоха гострих соціальних протиріч. У цей період А. М. Горький пише п’єси й оповідання, в яких він глибоко і яскраво показує всю сутність суперечностей капіталістичного суспільства. В одній з таких п’єс – п’єсі “На дні” – Горький показав трагедію людини, безвихідність його положення і неукротим моє прагнення до свободи. Ця п’єса відрізняється приголомшливою силою реалізму, яскравістю зображення життя нічліжників. У російській дійсності того часу було чимало людей, які тягнули жалюгідне

існування на “дні” життя. Вони були позбавлені всього: даху над головою, хліба, любові, дружби, були жертвами жорстоких і потворних порядків, при яких людина переставав бути людиною. Ці люди живуть сьогоднішнім днем, не думаючи, що буде й що чекає їх завтра. Вони шукають щастя в забутті і повсякденному п’янці. Поруч з ними вмирає людина, а вони цього й не помічають. Дивишся на них – зовнішньо це люди, такі, як усі, а придивишся до них трохи краще і поживеш з ними поруч, і ти поступово станеш таким, як і вони.

Так, це жахливо, страшно. Але в усьому винне капіталістичне суспільство, яке змушує людей опускатися

на найбільш “дно” життя, позбавляючи їх честі та гідності, змушує миритися з таким жахливим становищем. І ніхто і ніщо не може їх повернути до колишнього способу життя. І невже тільки приємними спогадами вони зможуть пом’янути прожите ними життя?

Життя в минулому у кожного з героїв була різною, і кожен із них прийшов на “дно” своїм шляхом. Але всі вони були викинуті із життя в силу умов, створених у суспільстві. Якщо людина вибивався з колії, йому загрожувало “дно”, неминуча моральна, а то й фізична загибель.

Кожному з нічліжників є що пригадати в прожитого ними життя. Так, Сатин був у минулому телеграфістом, багато читав. І Актор з Бароном часто згадували все хороше зі свого життя. Минуле залишилося в пам’яті, як щось світле, приємне, а сьогодення і пом’янути нічим, хіба можуть ос таться в пам’яті постійні п’янки, лайку і лайка? – Звичайно, ні. Так і живуть мешканці нічліжки, не замислюючись про те, що їх чекає в майбутньому. Життя тече повільно і непомітно. Але от у нічліжці з’являється мандрівний Лука. Бродяга Лука прийшов до висновку, що людина гідна жалю і щедро обдаровує нею нічліжників. Він виступає як утеши тель і проповідує втішну брехня, яка лише на якийсь час може заспокоїти людину, приглушити важку реальність. Хворий Ганні він обіцяє гарне життя на тому світі, Васьки попелу розповідає про “золотий” Сибіру, Акторові повідомляє про лікарні для алкоголіків.

Як з’явився, так непомітно і зникає Лука. Але його поява не залишилося безслідним для мешканців нічліжки. Одні загинули, інші впали ще в більшу відчай, на зміну їм прийшли нові мешканці нічліжки. Горький підкреслює, що не можна служити і бути корисним людям, обманюючи їх, ведучи їх від реального життя. І тому на противагу Луці письменник ставить філософа Сатіна. Сатин розуміє, що Лука бреше не з користі, а з жалю до людей. У монолозі четвертої дії він проголошує нове ставлення до людини. Він переконаний, що людину потрібно не шкодувати, не принижувати жалістю, а поважати. Монолог на славу людини, виголошений у хвилину душевного підйому, полегшує і викриває брехню, несправедливість існуючого ладу.- Сатин з теплотою відгукується про людину, про працю, правді.

“На дні” – п’єса про силу людини, задавленою капіталістичним суспільством. П’єса викриває і оголює справжнє обличчя суспільства, принципи, правила, закони, які панують в країні, спрямовані проти людини-трудівника.

П’єса “На дні” – це обвинувальний акт всьому буржуазному суспільству, яке викидає людей на “дно” життя, принижуючи їх і позбавляючи честі і гідності. Горький показує, що люди “дна” – це прямий доказ злочину, скоєного над людьми. П’єса була написана в 1902 році. У ці роки становище бідних людей в Росії було дійсно жахливим, таким же, як і положення героїв п’єси Горького.

Герої п’єси “На дні” – мешканці нічліжки, люди, що опинилися “на дні” життя. У них жахливу настрій, а майбутнього немає зовсім. Останній притулок цих знедолених, нещасних людей – брудна нічліжка Костильових, що нагадує собою в’язницю. Минуле, повне несправедливостей і образ, наклало на особу цих людей незгладимий відбиток. Вони вже майже повністю зневірилися в житті, не намагаються змінити її і тому тільки існують. У житті нічліжки ми не бачимо добра, звідси в їх відносинах немає теплоти, співчуття.

І ось тут з’являється Лука, мандрівник 60 років. Він відразу ж звертає на себе увагу нічліжників. Чому ж так відбувається? Цьому сприяють його своєрідні роздуми про життя. Безпаспортний волоцюга Лука, якого багато “м’яли” в житті, прийшов до висновку, що людина гідна жалю. Вмираючий Ганні старий радить не боятися смерті: адже вона несе спокій, якого вічно голодна Ганна ніколи не знала. Спившемуся Акторові Лука вселяє надію на лікування у безкоштовній лікарні для алкоголіків, хоча знає, що такий лікарні зовсім немає, а Василеві попелу говорить про можливість почати нове життя разом з Наталкою в Сибіру. Лука переконаний, що життя людей змінити не можна, можна змінити лише ставлення людей до дійсності. Але за це його засуджувати не можна, тому що в його словах міститься чимало переконливих суджень. Так, наприклад, він говорить: “Хто міцно хоче – знайде”, “людина має поважати себе”, “люди живуть для кращого”. Після йдучи Луки мешканці нічліжки згадують про нього з теплотою, хоча деякі розуміють, що Лука “багатьом був… як пластир для наривів “. Філо софствующій Сатин розуміє, що Лука проповідує не з користі, а з жалю до людей. Виступ Сатіна є кульмінацією у розвитку спорів нічліжників про правду, людині, праці.

Одним з героїв, не хотіли розуміти Луку, є Барон. Колись він був багатий, але тепер остаточно спився, тому що гаяв всі свої гроші і не замислювався про свій завтрашній день. Він став таким же, як і інші мешканці нічліжки, але все-таки панські звички в ньому збереглися. Одним з тих, хто вірив Луці, був Актор. Раніше він працював в театр, читав вірші, але запив, і єдиною його мрією було знайти лікарню, щоб вилікуватися. Після відходу Луки його ніхто більше не міг підтримати, і Актор, розчарувавшись у своєму житті, вирішив повіситись.

Геніальність Горького полягає в тому, що він у своїй п’єсі “На дні” зумів зобразити людей, що знаходяться на самому дні життя, в найжорсткіших обставин. Це був протест як проти ладу, пригнічує людину, так і проти смирення і втішного співчуття. Монолог Сатіна був співзвучний наростала у країні революційним настроям. П’єса Горького приймалася як п’єса-буревісник, яка віщувала прийдешню бурю і “до бурі кликала”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Гостра критика дійсності і трагічні долі людей “дна” (за п’єсою М. Горького “На дні”)