Образ Луки й проблема істини й жалю в п’єсі М. Горького “На дні”

Максим Горький пише свою п’єсу “На дні” в 1902. Це час, коли людське життя знецінюється, коли процвітають босяки й бідняки, що втратили віру в себе й влюдей.

Герої драми – жителі костилевской нічліжки, спившиеся, що втратили надію люди, які виявилися на “дні” життя. Живучи в одному місці, вони не хочуть допомагати один одному, все людське ці люди втратили, багато в чому через те, що й до себе доброго стосунку не бачили. Нічліжники знедолені суспільством. У їхньому житті немає жодного світлого дня

Зненацька в нічліжці з’являється

мандрівник Лука. Саме він вселяє в героїв крупиці надії й породжує суперечку про людину, про жорстоку правду й рятівну неправду

Лука в перекладі – “лукавий”, але він ще й “несе світло”, значить неправда Луки світла, в ім’я добра, він співчуває жителям нічліжки й бажає розбудити в них кращі, але сховані, сторони їхньої натури. Лука розповідає історії й притчі, які нагадують людям те, що надія, віра в краще й взагалі мрія є опора життя, а якщо це зникає, то й людина вмирає. Лука як лікар, але в лікарні невигойно хворих, він не може повністю забрати біль, але може неї зменшити, змушуючи нічліжників

мріяти про нове краще життя. До того ж він не розділяє людей на погані й гарних, для нього й люди “дна” – “чесний народ”: “я й шахраїв поважаю, по-моєму, жодна блоха – не погана: всі чорненькі, усе – стрибають”. Всі люди споконвічно однаково чесні й добрі, і лише соціальні обставини роблять їх порочними

Спочатку ми бачимо Ганну, змучену хворобою жінку, що усім заважає своїм постійним кашлем, навіть своєму власному чоловікові. І Лука ставати її віддушиною на порозі смерті, йому вона може виговоритися й одержати розуміння, жаль. Лука переконує Ганну, що після смерті буде всі добре й спокійно, що там вона знайде відпочинок від нещасть, що випали на неї частку

В Актора, спившегося людини, що ніколи дійсно працював актором, Лука вселяє надію в те, що є лікарні для алкаголиков. Мандрівник говорить, що, вилікувавшись, Актор зможе виправити своє життя. А коли розбивається тендітна мрія легкодухого Актора про повернення на сцену, він вішається

Настю, дівчину “легкого поводження” мандрівник утішає, підтримує. Вона мріє про чисту любов, що абсурдно в її положенні. Лука повністю підтримує Настю, запевняє дівчину, що в її житті обов’язково буде виняткова любов

Для Сатину Лука “як кислота для старої й брудної монети”. Лука провокує його на міркування про правду й людину. “Правда – бог вільної людини!” – говорить Сатин. У його поглядах видна позиція автора п’єси, він вірить у краще, що є вчеловеке.

Васька Попелу, потомственого злодія, Лука переконує в можливості чесного життя

Лука розмовляє з жителями нічліжки, вселяючи в них віру. Він бреше, але робить це в порятунок, з жалості до людей. Але Лука міг допомагати лише словами, його “втішлива неправда” тільки загострює конфлікт. Вийшовши в суспільство, окрилені його неправдою, ці принижені люди зштовхнулися із суворістю життя й не змогли піднятися. Можливо, вони так і не знайшли віру в себе, але ж головне, на думку Горького, це побачити в собі людини. Тому автор все-таки засуджує позицію Луки і його теорію про “рятівну неправду”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Образ Луки й проблема істини й жалю в п’єсі М. Горького “На дні”