Автор і герої у п’єсі М. Горького “На дні”

У тисяча дев’ятсот другому році відбулася прем’єра п’єси “На дні”. Ця геніальна драма відразу звернула на себе загальну увагу. Про неї говорили, писали, її обговорювали, критикували. Це був воістину тріумф письменника. Ці бурхливі дискусії продовжуються і до цього дня, з тією лише різницею, що тепер ми знаємо ставлення самого автора до неї. Якщо на початку свого творчого шляху Максим Горький писав романтичні твори, в яких реальне переплітається з ідеальним, а герої були занадто сильними, занадто гарними і благородними, то про п’єсу

“На дні” такого не скажеш. Це зображення грубої, неприкрашений дійсності, а герої її – люди, зломлені долею та опустилися на “дно життя”.

П’єса ця з’явилася яскравим зображенням взаємин людини із середовищем, з усією сукупністю не залежних від нього соціальних умов. Це спростування пасивного гуманізму, зверненого лише до таких почуттів, як жалість і співчуття, з одного боку, і протиставлення йому, з іншого боку, гуманізму активного, можна навіть сказати, революційного, збудливого в людях прагнення до протесту, боротьбі. Спочатку цього не зрозуміли, і Луку, якого зіграв Москвін, всі вихваляли,

він став центром уваги. “Лука повинен був з’явитися негативним типом, на противагу йому передбачалося дати Сатіна. Вийшло ж навпаки: Лука став позитивним, а Сатин опинився в ролі подгудка Луки “, – писав Горький.

Так що ж це таке – п’єса” На дні “? Спробуємо розібратися. Дія п’єси розвивається за кількома паралельним сюжетних ліній, майже незалежних один від одного. У особливий сюжефий вузол зав’язуються стосунки господаря нічліжки Костильова, його дружини Василини, сестри її Наташі і злодія Васьки попелу – на цьому матеріалі можна було створити окрему соціально-побутову драму. Відокремлено розвивається сюжетна лінія, пов’язана з відносинами втратив роботу і неохайного слюсаря Кліща і його вмираючої дружини Анни. Дійсно, на основі цієї драми теж можна було створити окремий твір. Ось чому п’єсу “На дні” називають соціально-філософської драмою. У п’єсі багато й інших героїв, але всі вони живуть своїм життям і зібралися в нічліжці.

Отже, ми бачимо, що в п’єсі немає єдиного сюжету, єдиного дії, немає стрижня. Немає головного героя, і вже тим більше – героя позитивного. У той же час нікого назвати і негативним героєм. Увага постійно приковується до різних людей. Я думаю, цим Горький хотів показати, що немає поділу на “людей” і “не людей”. Всі мають право на свою точку зору. Зауважимо, що герої в основному не діють, а говорять. Адже саме з розмов ми дізнаємося їх думки, їх внутрішній світ. У той же час кожен з них несе якусь свою філософію, свою “правду”.

Дійсно, слово “правда” є ключовим і мало не самим головним. Воно наче пронизує весь твір. З самого початку п’єси розвивається конфлікт двох правд: правди гірке життя, “дна” і правди “вигаданої”, тієї правди, яку вони хотіли б бачити. Цей конфлікт яскраво виражений в протиставленні двох героїв: Луки і Сатіна. Щоб зрозуміти його, треба розібратися у розвитку їхніх стосунків.

Лука, цей мандрівний проповідник, втішає всіх, обіцяє всім позбавлення від страждань, всім каже: “Ти – сподівайся!”, “Ти – вір!” І говорить він це не тому, що дійсно чекає якихось змін, він всіх заспокоює, бо знає, що в житті героїв не буде ніяких змін. Вони не в змозі щось змінити в ньому. І Лука вважає, що тяжкий тягар цієї правди їм винести не під силу, і єдиний їх полегшення – мрії та ілюзії. Вся його філософія вкладається в одну фразу: “У що віриш, то і є”. Так, йому шкода цих знедолених людей. По суті ж, він впевнений, що правдою ніколи і ніяку душу не вилікуєш, а можна тільки пом’якшити біль такої брехнею, вигаданої правдою.

А що ж Сатин? У чому його правда? Він єдиний, хто по-справжньому зрозумів Луку, але його погляд на життя настільки розходиться з “правдою” чи навіть “вірою” Луки, що мимоволі він починає спростовувати його слова, все ще продовжуючи захищати. Сатин каже: “Я – знаю брехня! Хто слабкий душею… і хто живе чужими соками, – тим брехня потрібна… одних вона підтримує, інші – прикриваються нею… А хто – сам собі господар… хто незалежний і не чекає чужого – навіщо тому брехня? Брехня – релігія рабів і господарів… Правда – бог вільної людини! “

Ми бачимо, що якщо позиція Луки – ідея співчуття, збуджуюча віру в людину, вона здатна повести його далі. Актор говорить: “Я сьогодні – працював, крейда вулицю…, а горілки – не пив! Яке? Ось вони – два злотого, а я – тверезий “. У словах Луки – заклик до поваги людини: “Людина, який він був, завжди своєї ціни варто”. “Всяк думає, що для себе проживає, ан виходить, для кращого”.

“Людина – ось правда, він це розумів!” – Вигукне про Луку Сатин. При всій протилежності, на перший погляд, позицій Луки і Сатіна, останній вигукує: “Старий? Он-розумниця! .. Він… подіяв на мене, як кислота на стару і брудну монету…” Мені здається, що Сатин і Лука сходяться в тому, що “все в людині, все для людини”, але розходяться в розумінні того, якими шляхами треба прийти до цього. Для Луки осіб – кожен, а для Сатіна – всі люди як одне ціле. Якщо любов Луки – жалість, то Сатин більш требовате: льон до людства. І Сатин проти всякої “вигаданої” правди. Адже всім розвитком сюжету Горький хотів показати, що ця “вигадана” правда, ця співчутлива брехня може не те щоб допомогти, а, навпаки, погубити людину. Зневірившись вилікуватися, Актор кінчає життя самогубством. Ця жалість нічим не допомогла мешканцям нічліжки. Про це говорять ремарки першого і останнього дій. Нічого не змінилося в житті людей, присутніх у нічліжці, стало ще гірше.

На мій погляд, саме цим автор хотів показати, наскільки неспроможна брехня Луки! З іншого боку, мешканці нічліжки – “господарі і раби”, їм не потрібна “правда вільної людини”. Вони слабкі духом і не можуть змінити своє життя. Розбуджені Лукою, вони вступають в конфлікт з реальним світом і терплять поразку. “Вигадана” правда Луки не витримує зіткнення з реальністю. Та й сам Лука зникає відразу після вбивства Костильова. У його співчутті є фальш. Він пішов, не принісши нічого хорошого цим людям.

Вся п’єса містить в собі недомовленість. Пропала Наташа, Попелу повинні засудити, десь на пустирі повісився Актор. Мені здається, що Горький у п’єсі ставить питання, але відповідей не дає. Як жити далі? Мешканці нічліжки в розгубленості. І в цьому прихованому заклику змінити світ – революційність п’єси. Герої п’єси не змогли вирватися із зачарованого кола.

П’єса змушує багато про що задуматися. Я вважаю, що вона є найбільшим твором в російській літературі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Автор і герої у п’єсі М. Горького “На дні”