Як я розумію слова А. П. Чехова: «Немає нічого тоскливее, оскорбительнее вульгарності людського існування»

1. Іронічний опис раболіпства. 2. Трагічні наслідки приниження. 3. Нудотний вплив вульгарності. Людина не створюється обставинами, обставини створюються людиною. Б. Дизраели Слова А. П. Чехова, представлені в заголовку твори, можна поставити епіграфом до всієї його творчості. Він уважав, що людина повинен на все своє життя засвоїти одне правило: щоб у житті не відбувалося, потрібно зберігати своє достоїнство И таке міркування ставиться не тільки до богатим або бедним людей.

Воно повинне стати нормою життя для всіх, хто живе на цьому світлі. Такої ж позиції письменник все життя дотримувався сам. Про це можуть свідчити не тільки його поводження, але й письмові матеріали У своїх звертаннях до брата він не раз згадував про людське достоїнство, що не слід втрачати ні за яких умов. Це ж наочно й мальовничо представлено в його добутках. Самою яскравою ілюстрацією життєвих установок стають оповідання письменника.

Серед них можна виділити «Хамелеон», «Смерть чиновника», «Тонкий і товстий». Вони дозволяють відтворити найбільш повну картину приниження людини Але щоб у цих дивних образах побачити позицію автора, а виходить, самого А. П. Чехова, те варто звернути увагу на описи, представлені в оповіданні. Пройдемося по кожному з названих нами оповідань для того, щоб скласти образливий портрет вульгарності, представлений у добутках А. П. Чехова «Хамелеон» досить веселий добуток, побудований на іронії, що і проявляється в самому оповіданні. Але в ній відбиті трагічні риси поступової деградації особистості. На початку оповідання Очумелов з’являється таки нахабним малим.

Він показує всім, що наділено величезною владою: «Я покаджу вам, як собак розпускати! Настав час звернути увагу на подібних панів, що не бажають підкорятися постановам! Як оштрафую його, мерзотника, так він довідається в мене, що значить собака й інша бродяча худоба!» І говорить це він так переконливо, що ніхто йому навіть не суперечить. Тим більше, у його мовленні йде постійне перерахування фактів, у результаті Очумелова просто не можна зупинити.

При цьому письменник обрамляє все це окличними інтонаціями, що надає мовленню ще більший ефект переконливості Але весь цей пафос зникає тоді, коли він намагається довідатися, чий цей собака. Після цього Очумелов міняється в протилежну сторону. Наприклад, під час припущення про те, що вона може бути генеральської, він просить накинути на нього пальто й відвести собаку генералові. І неприменно сказати, що саме він неї знайшов.

Очумелов уже не вимовляє епатажних фраз, навпаки, його мовлення наповнене раболіпством і догідливістю. А. П. Чехов у своєму добутку підкреслює одну важливу деталь: Очумелова ніхто не збирався карати. Він сам одягає на себе маску незначної людини. Саме так і надходить хамелеон, коли намагається пристосуватися до того середовища, у якій живе.

У такий спосіб письменник робить узагальнення. Він показує, що не тільки людина, але й все суспільство раболепно, у багатьох його членах є та ж часточка догідливості, що він розкриває на прикладі однієї людини. Однак в оповіданні цей підтекст має інший відтінок.

Може таке хамелеонство й дозволяє Очумелову вижити в цьому світі, але воно не дає можливість зберегти людське достоїнство, що для письменника є незаперечною цінністю Іронія ж автора полягає й у тім, що Очумелов начитає лабузнитися не тільки перед людьми, але й твариною. Тобто він опускає себе навіть нижче того собачки, що спочатку прийняв за просту дворнягу: «Собачка нічого собі… Шустра така… Цап цього за палець! Ха-Ха-Ха…

Ну чого тремтиш? Ррр… Рр…

Гнівається, шельма… цуцик етакий… «. Сам у своїй основі оповідання забавний, ми сміємося над Очумеловим, коли він починає мінятися, як хамелеон Але, напевно, саме таке відношення до життя поліцейського наглядача показує нам, як не варто надходити в житті. Адже таким догідництвом ніколи не одержати авторитет у суспільстві. Якщо кожний з його членів буде зберігати своє достоїнство в будь-якій ситуації, тоді й всі інші зможуть формувати моральний портрет суспільства й бути прикладом для молодого покоління.

З нової сторони до цієї ж самої тематики підходить письменник в оповіданні «Смерть чиновника». Читаючи його, ми вже не сміємося, навпаки, споконвічно в ньому є присутнім що давить і щемить серце туга А. П. Чехов вибирає інший контекст для опису «образливої вульгарності людського існування». Головним героєм добутку є Іван Дмитрич Черв’яків. Мовець прізвище вказує на його незначне положення. Однак після случившейся оказії він не показаний приниженим.

Як і покладено, він вибачається перед статським генералом Бризжаловим, за те, що заподіяв йому неприємність Перші ознаки такого відношення до життя проявляються в ньому вже після другого вибачення в антракті. Автор не описує нам реакцію чиновника, він показує її в словесному втіленні. І стає зрозуміло, що він намагається позбутися від настирливої людини, тому нетерпляче при останній фразі ворушить нижньою губою.

І в цьому жесті Черв’яків бачить те, що йому хочеться побачити Він починає принижувати себе усередині, не виносячи це назовні: «Забув, а в самого єхидство в очах… І говорить не хоче… Тепер не подумає, так після подумає!..». И це теж не маловажний штрих до портрета образливої вульгарності.

Але після того, як він порадився із дружиною, вирішив тепер винести своє приниження на загальний огляд. Він кілька разів ходить до чиновника, щоб вибачитися. Але той намагається не зауважувати його, а потім зовсім виганяє Важко судити про те, як повинен був надійти Бризжалов. Можливо, потрібно було бути небагато уважніше до людей. Так автор показує за допомогою іншого персонажа черствість душі й не здатність однієї людини зрозуміти іншого.

Такий наш осуд пов’язане з тим, що Черв’яків не зміг, як Очумелов, все це обіграти жартом. Приниження й раболіпство знищило не тільки його душу, але й самої людини: «У животі Червякова щось відірвалося. Нічого не бачачи, нічого не чуючи, він позадкував до дверей, вийшов на вулицю й поплівся…

Придя машинально додому, не знімаючи віцмундира, він ліг на диван і… помер». Екзекутор не зміг перенести такого приниження. Тому на його прикладі А. П. Чехов показує, що вульгарність губить не тільки душу, але й самої людини. Але є у творчості письменника оповідання, що показує, що не все в суспільстві піддаються такому приниженню. Вони розуміють, що така якість негативно позначається на людині.

Тому не варто спілкуватися з такими людьми, які самі себе знищують. Подібне ми знаходимо в добутку «Товстий і тонкий». В оповіданні представлені двоє друзів, які довго не бачилися. Автор малює досить барвисту картину їхньої зустрічі: вони обоє щиро ради Але соціальний стан ставить перед ними непереборну грань: одному вдалося багато досягти в житті, в іншого такий зліт не вийшов.

Але Чехов показує, що для товстого, котрий дослужився до таємного, це соврешенно не важливо. «Ну повно! — поморщився товстий — Для чого цей тон?

Мис тобою друзі дитинства — і до чого отут це чиношанування! » Так автор підкреслює, що саме той, хто може виявити пошлось і засудити неї, не підданий її поганим впливам. Але тонкий сам себе знищує.

Він починає хихикати й съеживается, хоча всього пари мінут назад з гордістю представляв свою сім’ю. Товстий залишається колишнім, тільки на нього нахлинула нудота, немов вся ця кислота й насолода не захотіли затриматися в нього могутній натурі От такий тужливий і образливий портрет малює у своєму творі Чехов. Він знаходить важливий рису, що проявляється в розглянуті нами оповіданнях, — сумнів. Воно не дозволяє героям адекватно сприймати навколишню дійсність. Але що найстрашніше, вони самі починають принижувати себе, а інших неодмінно ставлять на щабель вище, хоча цього від них ніхто не чекає. А. П. Чехов не приймає такі закони для життя й, щоб ми їм не випливали, намагається показати мир вульгарності зі сміхом, смутком або відразою


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: Як я розумію слова А. П. Чехова: «Немає нічого тоскливее, оскорбительнее вульгарності людського існування»