Нетерпимість до фальші й вульгарності в добутках М. А. Булгакова

1. Булгаков – повернутий письменник. 2. Протест проти бюрократизму. 3. Їдка сатира письменника Довгі роки ім’я талановитого російського письменника М. А. Булгакова було практично невідомо в Росії. Його чудові добутки не видавалися в пресі, оскільки радянська цензура вважала їх “натиском буржуазних тенденцій і антипролетарських настроїв”. Тільки наприкінці XX століття аматори російської словесності знову згадали про цього геніального письменника. Читачі одержали дивну можливість заново відкрити для себе унікальні, заворожливі твори

Михайла Опанасовича.

Зараз книги Булгакова видаються мільйонними тиражами У світло вийшли також стаття, листи, брошури письменника. Однак ще далеко не всі добутки письменника опубліковані. Учені здійснюють більшу роботу з вивчення творчої спадщини письменника. Тим більше що кожну свою книгу Булгаков, як правило, переписував багато разів, додавав і виправляв ті або інші факти, у результаті перші начерки, варіанти й редакції його добутків дуже часто не менш цікаві й захоплюючі, ніж уже закінчені п’єси або романи. При розгляді перших начерків як не можна яскравіше й повніше проявляються задуми автора, які надалі можуть

бути добре завуальовані в процесі первинної й наступної самоцензури.

Найбільшу популярність Булгакову принесли його сатиричні повісті – “Фатальні яйця”, “Собаче серце”. Однак популярні і його наповнені глибоким змістом романи “Дні Турбінних”, “Майстер і Маргарита”. Який би твір Булгакова не попалося б на очі читача, воно щораз доводить, наскільки правдивий і щирий письменник, без прикрас показуючи різні сторони сучасного йому миру. У своєму звертанні до уряду Булгаков підраховує, що за десять років літературної роботи в СРСР у газетах було більше трьохсот відгуків про нього, причому тільки три з них мали похвальний характер.

Найбільше вороже настроєні критики писали навіть про Михайла Опанасовичі: “Чим був, тим і залишиться, новобуржуазним поріддям, що бризкає отруєної, але неспроможною слиною на робітничий клас і його комуністичні ідеали”. Так чим же дратував письменник радянських діячів мистецтва? Може бути, не задовольняла їх письменницька кристальна чесність перед самим собою й перед читачем, що не дозволяє прикрашати дійсність або згладжувати гострі кути Михайло Опанасович був затятим супротивником усього штучного, обивательщини, бюрократизму, про що свідчить кожна його робота. І не так уже неспроможна була його “слина”, раз автора заборонили друкувати на довгі-довгі десятиліття. У Радянському Союзі не могли допустити, щоб єдино правильні слова, непрописані істини віщав не який-небудь робітник або селянин, а освічена людина з колишніх, приміром, професор медицини Преображенський.

Адже в народній свідомості повинен був формуватися правильний образ класового ворога, ворожого елемента. Професор Преображенський, один з головних героїв повести “Собаче серце” цілком здраво міркує про ситуацію, воцарившейся в країні: “Що таке ця ваша розруха?.. Так її зовсім не існує… якщо я замість того, щоб оперувати щовечора почну в себе у квартирі співати хором, у мене настане розруха… Якщо я, входячи у вбиральню, почну…

Мочитися повз унітаз і т же саме будуть робити Зина й Дар’я Петрівна, у вбиральні почнеться розруха… Отже, розруха не в клозетах, а в головах… “. Та й багато позитивних героїв Булгакова належать саме до колишнього класу гнобителів: професор Преображенський в “Собачому серці”, професор Персиків в “Фатальних яйцях”, письменник Максудов в “Театральному романі”. Всі ці герої наділені творчою жилкою й талантом. Представники ж робочо-селянського класу, що вірніше зложилася в перші роки в Радянському Союзі бюрократії, навпаки, часто виглядають на сторінках багатьох добутків письменника не зовсім сприятливо.

У їхніх рядах і Швондер зі своїми соратниками-співаками, що намагається відібрати в професора частина квартири, і неосвічені чиновники, що відбирають у геніального Персикова його відкриття, і через незнання перетворюючого “промені життя” в “промені смерті”, і державні демагоги, що виживають чесного професіонала письменника Максудова. Безумовно, ніяка би серйозна влада не змогла б простити Булгакову подібне трактування дійсності, що вершиться. Саме тому його творчість не тільки не приймалося, засуджувалося й визнавалося ворожим новому ладу, але й строго заборонялося. Для того щоб спокійно творити, Михайло Опанасович повинен був обов’язково “перешикуватися”, тобто стати для всіх автором “услужающим”.

Безумовно, подібні умови відкинув би будь-який талановитий волелюбний художник, як це зробив і Булгаков. Він завжди залишався вірний собі, заявляючи, що його творчості властиво “завзяте зображення російської інтелігенції як кращого шару в нашій країні”. Подібна впертість тільки викликала невдоволення у вищого керівництва й “розв’язувалася руки” письменникам і критикам, “служіння” для яких давно вже стало звичною справою. На початку 30-х років XX століття почалося нелюдське цькування Булгакова. Цей проміжок часу болісно переживався Михайлом Опанасовичем.

Заборона на видання книг, постановку п’єс у театрі, повне забуття – хворобливі для чутливої творчої натури письменника. Йому не завжди вдається зберегти незворушність і самовладання. Так, наприклад, у березні 1930 року письменник у пориві розпачу спалює деякі зі своїх рукописів. Однак творча людина не може закопати свій талант у землю й перебувати без справи: через три роки Булгаков продовжує свою роботу над знищеним їм романом.

Він знову включається в боротьбу не за життя, а за совість. У своєму неймовірно сміливому листі до І. В. Сталіна Михайло Опанасович містить: “…На широкому полі словесності російської в СРСР я був один-єдиний літературний вовк. Мені радили пофарбувати шкіру. Безглузда рада.

Чи фарбований вовк, чи стрижений вовк, він однаково не схожий на пуделя. Із мною й надійшли, як з вовком… “. Цькування не зломило письменника.

Можливо, тому одним з головних героїв його нового роману стає сатана, що, будучи основним лиходієм у православному розумінні, тут нерідко виконує роль справедливого судді над людськими пороками. У романі “Майстер і Маргарита” автор ще більш непримиренний до тому пошленькому й паскудненькому, котре можна нерідко зустріти навіть в, здавалося б, чималому людині. Як не можна відкрито тут виставляється напоказ прагнення деяких персонажів добутку виглядати зовсім не тим, ким вони є насправді. Досить пригадати циркового подання, що відбувається на арені під час, де Воланд намагається познайомитися із сучасними москвичами. Булгаков до останнього моменту залишається вірний собі, правдиво показуючи навіть самі таємні й темні куточки людської душі й борючись тим самим з людськими пороками.

У процесі роботи над своїми книгами письменник звертає увагу не тільки на окремо взятуюличность, але пробує розібратися, яке вплив робить існуюче держава на звичайну людину, його діяльність, його творчість. Важко серед діячів радянської літератури 30-х років XX століття знайти ще одного такого письменника, що міг би не стушуватися перед Сталіним і його жорстокою державною машиною. Більше того, відкрито виражати своє невдоволення існуючими порядками. Багато своїх міркувань із приводу мироустройства Булгаков вкладає у вуста персонажів своїх книг. Наприклад, в “Кабалі святенників” брат Сила висловлює наступне: “Задамо собі таке питання: чи може бути на світі державний лад більше правильний, ніж той, котрий існує в нашій країні?

Немає! Такого ладу бути не може… На чолі держави коштує великий обожнений монарх, самий мудрий із всіх людей на землі…

І от уявите, якась сволота… користуючись нескінченною королівською добротою, починає рити підвалини царства… Він голоштанник, нічим не задоволений. Він приносить тільки шкоду…

Я думаю от що: …всієї їхньої книги спалити, а самих їх повісити на площі в повчання прочим…”. Ні на секунду не відступаючи від своїх принципів, Булгаков все своє нелегке життя не перестає боротися за торжество правди, щиро думаючи, що кожна людина незалежно від свого соціального статусу не повинен забувати про свою особисту моральну відповідальність за все происходящее навколо його






Мої враження від анна кареніна твір.
Нетерпимість до фальші й вульгарності в добутках М. А. Булгакова