Воля-необхідна умова нормального існування людини (за творами Т. Шевченка)

Коли приходиш на Чернечу гору в Каневі, щоб доземно вклонитися Кобзареві, очі розбігаються від широти наддніпрянського простору. Подумки відкидаєш щоденні турботи, линеш у минуле та плавно переносишся у невідоме майбуття.
Українці – народ Тараса Шевченка. В кожній хаті наших мальовничих сіл під вишитим рушничком велично красувався портрет Кобзаря. Люди поклонялися не лише Пророкові, не тільки генію – поетові, а вшановували самі себе як націю, вільний нарід. Шевченко відтворив сутність українців, духовність та мову, культуру, він воскресив

віру у прекрасне майбутнє, у вільне життя. До глибини душі вражає і по нині безмежна любов поета до України. Він так любив її, як любить син свою матір, хоч би вона була немічна і бідна.
Наш народ просто не зміг би існувати без Шевченка. Він є вершиною родового дерева українців. Якщо б народу прийшлося з-поміж усіх книг на світі вибрати дві найважливіші, безумовно, що були б Біблія і Кобзар. Без Біблії українці неповноцінні морально, а без Кобзаря – перестали б функціонувати як народ.
“Кобзар” – це гімн непримиренності з духовним рабством нації. Заклик до свободи, до здобуття волі просочується крізь кожний
твір поета. Незбагненною і до сьогодні є магія Шевченкового слова. Такою могутньою зброєю – живим словом – автор зумів врятувати народ від душевної сліпоти, зумів підтримати його волю. Доля була нещадною до нього,, та борець не зламався і не зневірився. Доречно тут згадати поезію “Сон”, де зморена голодом жінка марить майбутнім свого сина Івана. І уявляється він їй не кріпаком, а вільною людиною, “свою таки пшеницю жне”.
Майже кожна значна історична подія знайшла своє відображення в творах поета. Коли згадати про голодомор тридцять третього року – на думку приходить рядок – “гробокопачі ходили”. Торкнешся думкою тридцять сьомого року – прогримить прокляття: “Бодай кати їх постинали, отих царів…!”. Коли хочеться замислитися над екологічними проблемами, згадуються наступні рядки 6 “… моя Україно, за що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?” І навіть сьогодні можна побачити людців, котрі, говорячи Шевченковими словами, “За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то отдасте…”
Про всіх і про все каже Кобзар, він дає безмежну надію, стає міцною опорою, рятує.
У містерії “Великий льох” автор показує, як три душі не можуть знайти собі ніякого притулку, їх не впускають до раю. І вони приречені нудити світом доти, поки український народ не здобуде таку жадану волю, не повстане нарешті проти пригноблення, не відродить із залишків свою національну гідність.
Тарас Шевченко умів за будь яких обставин залишатися собою., незважаючи на оточуючих людей чи їхні життєві погляди. Він ніколи не шепотів по закутках, а говорив правду прямо в вічі. Кобзар закликав людей: “Борітеся – поборете!.За вас….. І воля святая!”






Кожна людина коваль свого щастя.
Воля-необхідна умова нормального існування людини (за творами Т. Шевченка)