Викриття міщанства й вульгарності в оповіданні А. П. Чехова “Про любов”

1. Образ Ганни Олексіївни й занароджене почуття до неї Алехина. 2. Потайлива й безмовна любов. 3. Любов і міркування про неї. …Коли любиш, то у свої міркування про цю любов потрібно виходити від вищого, від більше важливого, чим щастя або нещастя, гріх або чеснота в їхньому ходячому змісті, або не потрібно міркувати зовсім. А. П. Чехов Більшу частину добутку А. П. Чехова “Про любов” становить оповідання Павла Костянтиновича Алехина, хазяїна маєтку, про свою таємну пристрасть до замужньої жінки. Тоді молодий поміщик у місті був визнаний гідним честі погостювати в Дмитра Лугановича, товариша голови окружного суду Візит цей став судьбоносним для Алехина: там він познайомився з Ганною Олексіївною, дружиною хазяїна будинку.

Ця молода білява жінка недавно стала матір’ю. Вона зуміла зачарувати своєю принадністю Павла Костянтиновича: “…Я бачив жінку молоду, прекрасну, добру, інтелігентну, чарівну, жінку, який я раніше ніколи не зустрічав; і відразу я відчув у ній істота близьке, уже знайоме, точно ця особа, ці привітні, розумні очі я бачив уже колись у дитинстві, в альбомі,

що лежав на комоді в моєї матері”. З тих пор головний герой все частіше й частіше згадував про неї, з радістю зустрічав її в театрі й на дачі в Лугановичей. Зробившись близьким другом цього сімейства, Павло Костянтинович одержав щасливу можливість часто бачитися з Ганною Олексіївною, жінкою, що з кожним днем здобувала все більше значення для Алехина.

Згодом він став страждати через ясне розуміння того, що їм неможливо бути разом і ще, тому що Павло терзався думкою: “Я намагався зрозуміти таємницю молодої, гарної, розумної жінки, що виходить за нецікаву людину, майже за старого (чоловікові було більше сорока років), має від нього дітей… Чому вона зустрілася саме йому, а не мені, і для чого це потрібно було, щоб у нашім житті відбулася така жахлива помилка”. Почуваючи любов до Ганни Олексіївні, Алехин розуміє й те, що в Лугановичей двоє дітей, і те, що обоє дружина тепло, за участю до нього ставляться. Але любов Павла Костянтиновича до дружини його приятеля Дмитра виявилася взаємною.

Таємне, що соромиться свого зовнішнього прояву, що затаїлося десь у глибині душі почуття Алехина знайшло відгук у серце Ганни Олексіївни. Спочатку вона простодушно говорила молодому поміщикові, що трошки захопилася ним, потім стала часто думати про нього, з нетерпінням чекати на нього чергового візиту Якщо Павло Костянтинович чомусь не приїжджав до Лугановичам, те господарка будинку турбувалася не тільки про милого друга сімейства, але й про свій коханого: “…Я щораз по її очах бачив, що вона чекала мене; і вона сама визнавалася мені, що ще з ранку в неї було якесь особливе почуття, вона вгадувала, що я приїду. Ми подовгу говорили, мовчали, але ми не визнавалися один одному в нашій любові й приховували її робко, ревниво.

Ми боялися всього, що могло б відкрити нашу таємницю нам же самим”. Але Алехин не вірив у те, що в цієї любові може бути щасливе й творче майбутнє. Крім того, молодий поміщик не хотів ламати сімейне щастя пари Лугановичей, що так добре ставилися до нього.

Ганна Олексіївна, зі своєї сторони, відчувала свою відповідальність перед чоловіком, дітьми, матір’ю й також не вірила в те, що нова любов може принести їй щастя Струнка білява жінка чітко усвідомлювала: “Якщо б вона віддалася своєму почуттю, то довелося б брехати або говорити правду, а в її положенні те й інше було биодинаково страшно й незручно”. Згодом нереалізоване почуття дало свої “гіркі плоди”: у Ганни Олексіївни розбудувалися нерви, погіршився настрій, вона стала дратівливо ставитися до Алехину, а іноді й до домочадців. Але от настала година розлуки: Ганна їхала в Крим, а потім у західну губернію до чоловіка й дітей. І лише тут, у купі, коли до відправлення поїзда залишалися лічені мінути, закохані нарешті-те дали волю своїм почуттям: “… Погляди наші зустрілися, щиросердечні сили залишили нас обох, я обійняв її, вона пригорнулася особою до моїх грудей, і сльози потекли з очей; цілуючи її особу, плечі, руки, мокрі від сліз, – про, як ми були з нею нещасні!

– я зізнався їй у своїй любові, і з пекучим болем у серце я зрозумів, як непотрібно, дрібно і як обманчиво було все те, що нам заважало любити”. Але час був упущений, і молодий поміщик і Ганна Олексіївна розсталися вже назавжди. Алехин залишився холостяком. Що хотів сказати своїм читачам сам А. П. Чехов, розповівши таку історію?

Може бути те, що любов вище соціальних умовностей і всіляких “ходячих” перешкод? Як тонкий знавець людської душі, Антон Павлович разом зі своїми персонажами міркує про природу любові. Головний герой оповідання немов би слів автора говорить: “Дотепер про любов була сказана тільки одна незаперечна правда, а саме, що” таємниця ця велика є”, все-таки інше, що писали й говорили про любов, було не рішенням, а тільки постановкою питань, які так і залишалися нерозв’язними… Ми, росіяни чималі люди харчуємо пристрасть до цих питань, що залишається без дозволу.

Звичайно любов поетизують, прикрашають її трояндами, солов’ями, ми ж, росіяни, прикрашаємо нашу любов цими фатальними питаннями, і притім вибираємо з них самі нецікаві… Так і ми, коли любимо, те не перестаємо задавати собі питання: чесно це або не чесно, розумно або нерозумно, до чого поведе ця любов і так далі. Добре це чи ні, я не знаю, але що це заважає, не задовольняє, дратує – це я знаю”.

Павло Костянтинович говорить також і про те, що кожний випадок любові індивідуальний і не піддається узагальненню И навіть незрозуміла розуму любов гарної служниці Пелагії до вічно нетверезого кухаря Никанорові заслуговує поваги. У даному оповіданні А. П. Чехов показує те, що відбувається з людьми, коли їхня любов виявляється задушеної умовностями суспільства, брехливими міськими слухами й непевністю в собі, своїх силах, своїх почуттях. Хоча, не можна не визнати, що ситуація створилася складна й суперечлива. Адже крім обов’язків дружини Ганна виконувала обов’язки матері, що було немаловажно Це звичайно ж розумів і Павло Костянтинович, якому було соромно й незручно після довгого років теплої дружби із Дмитром Лугановичем раптом взяти й зрадити його.

Може бути, якби Алехин ще раніше, задовго до від’їзду Лугановичей, відкрив Ганні Олексіївні свої почуття до неї, те білявій жінці було б радісніше, легше й вільніше жити, чим тоді, коли любов болісно для обох закоханих замовчується






Аналіз вірша альбатрос.
Викриття міщанства й вульгарності в оповіданні А. П. Чехова “Про любов”