Стійкість і незалежність поетичних переконань В. Стуса

Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів двадцятого століття. Він широко відомий в Україні та за її межами.
Поет вражає своєю відвагою і самозреченням, стійкістю і незламністю, з якими він виступав за високі ідеали добра і справедливості. Навіть у неволі він свято вірив у національне відродження свого народу, у незнищенність нації, її мови та культури, в те, що пророцтво великого Кобзаря обов’язково здійсниться.
Навіть за тюремними мурами бачив В. Стус Україну в образі дзвінкого собору. Україною він

жив і марив на чужині. Ця любов була головним сенсом його життя. Доказом цього є невеликий вірш “На колимськім морозі калина…” На чужій землі зацвіла калина рудими слізьми:

На Колимськім морозі калина
зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцева днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.

Від Стуса вимагали зректися своїх політичних переконань, відмовитися від протесту проти пригнічення рідного народу. За це обіцяли звільнити з в’язниці. Але поет не згодився, як важко йому не було:

Весь обшир мій – чотири на чотири.
Куди не глянь – то мур, куток і ріг.
Всю душу з’їв

цей шлак лілово-сірий,
це плетиво заламаних доріг.

Поет бачив безнадійність свого становища і свідомо сприймав його як неминучість, заповідану долею:

Ніхто тебе в недолі не врятує,
ніхто й не зіб’є з власної тропи.

Моральну силу вистояти, не схилитися дає поетові переконання у тому, що правда – за ним, що життя його сповнене добра, любові і благородних діянь в ім’я Вітчизни, українського народу, що дорога обрана ним правильно:

На ній і стій, і стій, допоки скону,
допоки світу й сонця – стій і стій.






Кого із сучасників я вважаю успішною людиною твір.
Стійкість і незалежність поетичних переконань В. Стуса