Образ України в поезії Стуса

Василь Стус завжди жив Україною. Навіть тоді, коли відбував жорстоке і несправедливе покарання у мордовських таборах. Ця любов була сенсом його життя. Навіть у похмурих північних пейзажах Василеві бачилася Україна. Невеличкий вірш: «На колимськім морозі калина…» є тому переконливим доказом. Качина зацвіла і на чужій землі, але рудими слізьми. Чи не вперше цвіт калини порівнюється із сльозами, та ще й рудими. І відразу спалах уяви – і різкий контраст:

Неосяжна осонценна днина,

і собором дзвінким Україна

написалась на мурах тюрми.

Навіть

за тюремними мурами бачить поет Україну в образі дзвінкого собору. Епітет «дзвінкий» яскраво малює свято на рідній землі з дзвонами, і сонцем, і радощами… Та знову сумний контраст – картина колимських снігів:

Безгоміння, безлюддя довкола,

тільки сонце, і простір, і сніг…

Лише кількома словами Василь Стус створює точну картину північного безлюдного пейзажу. А ще- психологічна деталь, містка метафора:

Котилося куль-покотьолом

моє серце в ведмежий барліг.

Завершується пейзажний малюнок філософським образом, який стає зрозумілим лише в контексті всієї творчості і життя поета:

…і

зайшлися кінці і начала

на оцій чужинецькій землі.

Є в доробку Василя Стуса ще один вражаючий сюжет-пейзаж – поле синє, як льон (вірш «У цьому полі, синьому, як льон…»). Але що це за синє поле? Це якийсь казковий образ рідної землі, оповитої чарівним синім кольором. І ось ввижається поетові на цьому полі синьому, як льон, де він був сам-один, сто тіней, сто гірких тіней (символ небезпеки, загрози). Вони довжаться, ростуть…

У душу ліричного героя закрадається страх і сумнів, промайнула думка «вдатися до втечі, стежку власну, ніби дріт, згорнуть?» Та це лише хвилинне вагання. Нехай «у цьому полі, синьому, як льон», «супроти тебе – сто тебе супроти» – нехай заборона, боротьба, прокльони, але треба:

…Вистояти. Вистояти. Ні –

стояти. Тільки тут. У цьому полі,

що наче льон. І власної неволі

спізнати тут, на рідній чужині.

Любов’ю до України, тугою за нею перейняті й інші поезії Василя Стуса: «За мною Київ тягнеться у снах», «Сосна із ночі випливла, як щогла», «Такий близький ти, краю мій»… І в усіх творах тема України розкривається через тяжкі, болючі переживання поета. Він розумів, що може вже ніколи не побачити рідної землі. Однак вірив, що його поезія колись звучатиме на Батьківщині – і не залишить співвітчизників байдужими.






Сопілка переказ.
Образ України в поезії Стуса