Мотиви лірики Стуса

Тема України проходить майже через усі поезії В. Стуса. Хоч би що він не писав: про свою дружину й сина, про себе й свою самоту, про дроти Мордовії чи сопки Колими, про життя і смерть – завжди і скрізь, названа чи не названа, стоїть за цим постать утраченої Батьківщини. Україна – це трунок, що п’янить поета і надихає його, це трутизна, то вбиває його тіло й веде до загибелі.

…за стодолами вітчизна,

перестрашене пташа,

то мій трунок і трутизна,

нею витліла душа.

У вірші В. Стуса «Як добре те, що смерті не боюсь я» окреслено

його страдницький життєвий шлях. Хрест, який випало нести поетові, – це Україна. Невід’ємною часткою його життя було служіння словом знедоленій своїй Вітчизні. Поет незламний у своїй боротьбі, не схиляється перед суддями, бо

…жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Однак В.Стус вважав покликання поета другорядною справою. Першочергова – бути людиною: «Поет повинен бути людиною. Такою, що вона любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як одскверни».

У найтяжчі роки свого життя, перебуваючи на засланні, у всьому Василеві Стус ввижалася Україна. Ось поет вгледів

на колимськім морозі калину. Та цвіте вона на чужині рудими слізьми. І одразу ж – яскравий спалах споминів:

Неосяжна осонцена днина,

і собором дзвінким Україна

написалась на мурах тюрми.

Собором вимальовується йому Батьківщина на сірих, мертвих тюремних стінах. Дзвони, сонце, радість, свято. Собор… Святе, високе, прекрасне, богоподібне в людському житті. Та замість того навкруги безгоміння, безлюддя, сніг…

…і котилося куль-покотьолом

моє серце в ведмежий барліг.

У цьому ведмежому берлозі згасне зірка життя пристрасного борця за свободу України. На чужій землі зійшлися кінці і початки. З кожним віршем В. Стуса тема України поглиблюється. Жахливі часи історії України, коли торгували рабами-українцями у ясир, знайшли своє відображення в поезії «За літописами Самовидця». Навіть коли поет пише свої рядки, присвячені коханій, то й тут йому бачиться рідна земля: «запарувала духом твоїм земля». Так, його поезія була жива однією любов’ю – любов’ю до України.






Кожен коваль своєї долі.
Мотиви лірики Стуса