Вірш В. Стуса “Сто років, як сконала Січ”

Василь Стус належить до плеяди письменників, які у своїй творчості відстоювали демократичні традиції, твори яких сповнені любові до України. В. Стуса хвилювали проблеми тривоги за знелюднення людини, за долю української історії і культури. Поет боровся за національне відродження, за державність, за оновлення суспільства і за це був заарештований і засуджений, але самозречено і відважно відстоював свої ідеали.

Вірш В. Стуса “Сто років, як сконала Січ” – це поезія, яка нагадує нам, українцям, ким і чому була зруйнована Запорозька Січ.

Автор твердо переконаний, що з глибин народу виростають справжні патріоти, адже ще Петро І заслав у Сибір українців, які боролись за визволення своєї батьківщини з-під російського самодержавства:

Сто років, як сконала Січ.

Сибір. І соловецькі келії…

Сто років мучених надій,

І сподівань, і вір, і крові

Синів, що за любов тавровані… Самодержавство, зруйнувавши Запорозьку Січ, вважало, що цим зломило волелюбний дух українського козацтва, підкорило наш народ. Але хоч і слабкі демократичні сили України, гнів до визискувачів наростав, мужнів:

Та виростають з личаків,

Із шаровар, курної хати

Раби,

зростають до синів

Своєї України-матері.

І хоч Україна, за висловом поета, ще “роздерта на шматки”, однак дух волі ніхто знищити не зміг. Поет переконаний, що:

І не скарать тебе душителям

Сибірами і соловками.

Любов до свого народу, до України, до історичного минулого домінує в поезії В. Стуса – цього незламного борця за нашу духовність, за відродження національної самобутності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Вірш В. Стуса “Сто років, як сконала Січ”