Показ незнищенності духу за віршем В. Стуса “На колимськім морозі калина…”

Василь Стус був сильною і мужньою людиною. Він ніколи не хилив голови перед життєвими обставинами, перед сильними світу цього, був справжнім патріотом, який понад усе любив свій народ, і боровся проти сваволі влади. Радянська влада не вибачала йому духовної незалежності. Поету випало перейти пекельні кола у Мордовських та Пермських концентраційних таборах, відомих своєю жорстокістю. Але ніщо не змогло зломити загартованого духу В. Сгуса. За колючими дротами не вгасала його творча енергія, розвивався незалежний інтелект. Тут, у неволі, він писав

свою прекрасну філософську лірику, вивчав іноземні мови, активно перекладав. Така інтенсивна робота здійснювалася у майже неможливих умовах: виснажлива праця, мізерна табірна пайка, морози до 50 градусів, знущання кадебістських начальників. Але поет не хилив голови перед тупою силою, не мирився з неправдою. А винести всі ці поневіряння, страждання допомагала йому згадка про милу серцю Україну, в яку він мріяв повер – нутися і яку згадував у багатьох своїх віршах.

Ліричний сюжет вірша “На колимськім морозі калина…” наскрізно побудований на контрастах. Особливо чітко проступає неприродне протистояння барв

– червоної як символу життя та білої як символу смерті. То, власне кажучи, несумісність двох світів – залитого сонцем, конструктивного і потворного, каторжного, руйнівного. Останній випадало долати ліричному героєві, прототипом якого був сам автор. Колимські поселення (“безгоміння, безлюддя довкола”) стали частиною його страдницької біографії. На колимськім морозі калина зацвітає рудими слізьми. Неосяжна осонцена днина, і собором дзвінким Україна написалась на мурах тюрми. Безгоміння, безлюддя довкола, тільки сонце, і простір, і сніг. І котилося куль-покотьолом моє серце в ведмежий барліг. Метафора “І котилося куль-покотьолом моє серце в ведмежий барліг” стосувалася не тільки особистої долі В. Стуса, понівеченої радянськими концтаборами, а й багатьох непокірних українців; котрих здавна Російська імперія (царська чи комуністична) засилала до Сибіру, у ненаситний “ведмежий барліг”. Той сумний висновок “і зійшлися кінці і начала на оцій чужинецькій землі” приховує в собі приголомшливу правду. Насильницьке зміщення України з її просторових вимірів з метою її повного розпорошення та ліквідації – така ганебна сторінка історії. Винуватці га виконавці цього злочину так і лишилися безкарними, однак не спромоглися довести до кінця свій злочинний намір. Україна, уподібнена до “собору дзвінкого”, тобто до незнищенного духу, навіть вписана ним у тюремні мури, завжди лишалася для поета метою його життя, символом невичерпного світла. Це додавало поетові сил, віри в неперебутність національних цінностей та гуманістичних основ світобудови.

Уся система тодішнього часу намагалася зламати поета: арешти, тюрми, табори. Але він зумів вистояти, жодного разу не поступившись істиною, мужньо ніс свій хрест до останнього подиху.






Твір мої життєві орієнтири.
Показ незнищенності духу за віршем В. Стуса “На колимськім морозі калина…”