Туга за рідним краєм у поетичних творах В. Стуса
Забутий, скований путами неправди, він жив, мріючи про рідну землю – знедолену, закуту в кайдани. Таку, як був він сам. І крізь колимські морози линула його душа до рідної України, яка завжди ввижалася йому ненькою, та на той час була мачухою. Хто “він”? Він – Василь Стус, поет-патріот, який витримав усі незгоди життя заради щастя рідної землі. Тому навічно залишився він у пам’яті вдячних нащадків, залишився жити у слові.
До, усього в житті можна звикнути, до усього призвичаїтися. Але аж ніяк неможна забути рідні лани та ліси, рідну
О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
Пролийся мертвому мені!
Туга за рідним краєм – ось основний мотив творчості Василя Стуса Я бачу цю кремезну людину зі стальним блиском в очах. Вона ніколи не відкриє ” своїм катам почуттів. Ці почуття можна лише
Важко було відчувати й те, що він не міг хоч чимось допомогти Вітчизні. Стус майже весь час був за гратами. Тоді й народжувалися тужливі вірші про ненависний край, де йому довелося провести стільки часу:
На колимськім морозі калина
Зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
І собором дзвінким Україна
Написалась на мурах тюрми.
Крізь грати виглядає сонце милої серцю України. Але поет розуміє, що Батьківщина далеко: за мурами Колими, хоч сама знаходиться у гратах неповаги до себе та байдужості. Тому вириваються прокльони. Стус проклинає Україну за безпорадність та безталанність, за безперервні страждання та нехлюйство. Але знову й знову повертається поет до неї думкою, схиляється перед нею у низькому поклоні. Адже він був, перш за все, Сином своєї Батьківщини. І не зрадив її, “не набрався скверни”:
Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся
В передчутті недовідомих верст,
Що жив, любив і не набрався скверни,
Ненависті, прокльону, каяття.
Василь Стус залишився вірним сином рідної землі та рідного народу. Він мріяв про те, що колись його народ зможе зкинути з себе пута байдужості та нехлюйства. І засяє його зірка над усіма зорями, вказуючи шлях до щастя та любові. Поет мріяв про єдність зі своїми близькими людьми, які теж були часткою його народу. Він скучив за ними, як скучив за усім, що було пов’язано з рідною землею. Стус розумів, що на той час, шли чесних, небайдужих людей саджали за грати, йому не дадуть спокійно жити на Україні, як не дадуть і спокійно померти. І все ж таки вірив у те, що час зміниться:
Народе мій, до тебе я ще верну,
І в смерті обернуся до життя
Своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
І чесно гляну, в чесні твої вічі
І в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Лірика Василя Стуса вражає своїми розпачливими нотами, своїм сумом, своєю тугою за рідним краєм. Але все ж таки вона несе своєрідний запал упевненості в тому, що цей. поет прожив своє життя недарма, що тепер його ім’я відомо усім українцям, які люблять і шанують Стуса як вірного патріота. Я знаю, що його вірші будуть ще довго перечитуватися усіма шанувальниками поезії, усіма патріотами України. І звучатимуть слова: “…і в смерті з рідним краєм поріднюсь”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)