Народе мій, до тебе я ще верну (В. Стус)

Українська поезія тісно пов’язана з історією нашого народу, визначалась життям народу, була вершиною його духовності. У найяскравіших своїх виявах вона випереджала час, вступала у суперечність із неправдою, за що платила долями й життям кращих своїх синів. Василь Стус – це світлий образ громадянина, цілісність патріотизму якого вражає. За кожним помислом, за кожним образом – Україна. Відірваність від рідної землі тільки посилила відчуття синівської любові.

Як добре, що смерті не боюся
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед

вами, судді, не клонюся
В передчутті недовідомих верст, –

Писав Василь Стус, викладаючи своє життєве кредо, свої духовні принципи. Він переконаний у своїй правоті, а це дає силу вистояти, не схилитися. Поет ніби передчував свою трагічну смерть, був готовий до неї, і не хотів нічого змінювати у своєму житті:

Яким мене мати вродила
І благословила в світ.
І добре, що не зуміла
Мене від біди вберегти.

Перебуваючи на чужині, В. Стус думав про Україну, мріяв про рідний край, навіть у північних пейзажах бачив свою землю та її символи:

На колимськім морозі калина
Зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена

днина,
І собором дзвінким Україна
Написалась на мурах тюрми…

У одній із поетичних замальовок Василь Стус писав: “Я є вільний – і тому Україна є вільною, бо вона в мені…” Поет передбачав, що додому повернеться лише мертвим, але це не тільки не лякало його, а навіть спонукало дякувати за те, що “…жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття”. Комуністичний режим виявився безсилим перед незламністю духу Василя Стуса, котрий вірив у своє повернення в Україну:

…ми ще повернемось,
обов’язково повернемось,
бодай – ногами вперед,
але: не мертві,
але: не переможені,
але: безсмертні.

І Василь Стус повернувся. Він живе серед нас у своїх невмирущих поезіях. І буде вічно у наших серцях.






Твір на тему суспільство у якому хочу жити.
Народе мій, до тебе я ще верну (В. Стус)