Роздуми про єдність природи й людини в “Кримських сонетах” Адама Міцкевича
Творчість А. Міцкевича високо цінували Т. Шевченко, і. Франко, Леся Українка. Дружні стосунки пов’язували поета з О. Пушкіним. Його твори перекладали О. Фет, Ф. Тютчев, О. Бунін, М. Бажан, М. Рильський. Сліпий співає Козлов, котрий переклав “Кримські сонети”, перед від’їздом А. Міцкевича за кордон сказавши одному з польських друзів митця віщі слова: “Взяли мі його у вас дужим, а повертаємо могутнім”. Навесні 1825 долі А. Міцкевич вирушив у свою кримську подорож, яка збагатила його новими свіжими враженнями. Велична кримська природа дала
На засідках градації, постійного зростання, емоційної напруги побудований сонет “Акерманські степу”, що є по суті інтродукцією до “Кримських сонетів”. Ідучи степом, співає уявляє, що пливе просторами “сухого океану”. Домінуючі почуття ліричного героя – смуток і самотність.
Тиша в степу. Подорожній занурюється в тишу. Цікаво, що іншим віршем згаданого циклу є сонет під назвою
Шепочуть, мов крізь сон, потоки в гаях, І квітів музика – солодкий ллється пахнув, Що для вух мовчить, до серця промовляє.
“В Одесі життя точилося по-східному, а просто кажучи – було бездіяльним. Алі ж я бачив Крим!” – захоплено пише А. Міцкевич у листі до Й. Лелевеля на качану 1827 долі
“Кримські гори, морські пейзажі, бурі на морі, східні місцевості послужили Міцкевичу для створення картини напівміфічного світу. Всі це, замкнене в мініатюрах сонетів, переросло їх формат. Плавання, бурячи й штиль на морі, роздуми серед руїн балаклавського замку – всі ці образи, думки та почуття зорові й слухові враження творять нову дійсність, яка мало пов’язана з прототипом, смороду мають власний простір і свій година”, – пише М. Яструн, автор цікавої біографічної повісті про польського поета.
“Ліричний герой сонетів дивує сміливістю й новаторством образів і мови, розмаїтістю малюнку поезій. Майже кожний ліричний вірш А. Міцкевича неповторний. Видатний польський критик М. Мохи-Нацький доводив, що Адам Міцкевич перший створив “справжню поезію серця й душі”, а в “Кримських сонетах”, вважав, “більше почуттів, ніж слів”.
А. Міцкевич відкрив новий світ вражень і почуттів, і, може, лише в славетному вірші І. Гете та в поезії М. Лєрмонтова знайдемо так саме глибоко “підслухану тишу”.
“Вусі ті, що творити майже невловиму атмосферу цих віршів А. Міцкевича, не піддається гідному описові чи аналізові”, – вважає М. Яструн. Справді, як, скажімо, прокоментувати образну мову ліричного героя, тугу й самотність чужинця (“Бура”) або радість боротьби й нездоланності духовних сил у вихорі розбурханої стихії, якові співає змалював у яскраво експресивному образі шторму на морі (“Плавба”)?
“Сонети” А. Міцкевича спершу з’явилися в Москві в грудні 1826 долі й складалися з добірки любовних віршів та “Кримських сонетів”. Автор перекладу П. Вяземський написавши вступну статтю, де назвавши молодого польського поета представником літературної слави свого народу й порівняв деякі його сонети “з кращими строфами Бай-Рона”. А в Україні читачі купували книжку віршів польського поета,. не чекаючи на її переклад. Митець цінував інтерес київських читачів до польської літератури.
А. Міцкевич уважно стежив за появою нових видань “Кримських сонетів” (книжка перебувала в сфері постійної уваги перекладачів). Він розумів, шо літературна слава скромного ровенського вчителя, який опинився, за його власним висловом, у чужій і далекій Москві, прийшла до нього та “поширювалась завдяки численним перекладам”.
А від як сам розумів А. Міцкевич ліричну поезію: “Що те за лірична поезія без ліри? Кім є поети, котрі ніби співають, не тільки не складаючи музики до своїх пісень, а й зовсім не відчуваючи її в собі?” ,
Він сам мав цей чудовий талант, і не одне покоління шанувальників захоплено вслуховується в його чарівні співи “Кримських сонетів”, які стояти в одному ряді з шедеврами світової романтичної лірики.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)