Людина і природа в “Кримських сонетах” А. Міцкевича

Цикл “Кримські сонети”, до якого входить 18 віршів, А. Міцкевич написав під враженням двомісячної подорожі Кримом. Цей край справив незабутнє враження на нього, і згодом поет написав: “Я бачив Крим! Я витримав страшенну бурю на мо­рі… Я бачив Схід у мініатюрі”. Захоплений кримськими пейзажами, вічнозеленою рослинністю та скелястим узбережжям Чорного моря, Міцкевич надав своїм пое­зіям виразно “східної” тональності, об’єднавши їх у поетичний цикл. У такий спо­сіб митець наголошує на змістовому зв’язку окремих творів.

Сонети нагадують сво­єрідний ліричний щоденник, про що свідчить і образ ліричного героя-мандрівника, якого дивовижна природа Криму спонукає до роздумів над сенсом буття.

Епіграфом до циклу Міцкевич узяв рядок із вірша Й. В. Гете: “Хто хоче зрозу­міти поета, повинен побувати в поетовій країні”. Так він одразу дав зрозуміти, що задум циклу пов’язаний з його батьківщиною, а не з Кримом. Виникає таке від­чуття, ніби всі сонети огорнуті смутком. Туга мандрівника-вигнанця за батьківщиною, за покинутими друзями і коханою є наскрізною для всієї збірки.

Цикл відкривається сонетом “Акерманські степи”, у

якому з’являється тема морської стихії. Ідучи степом, поет уявляє, що пливе просторами “сухого океану” крізь “запашні хвилі зеленої гущавини”. Огорнутий тишею, ліричний герой так напружує слух, що міг би почути голос із рідного краю. Однак навколо – сама ли­ше тиша. І це ще більше пригнічує героя. Цікаво, що мотив тиші, у яку занурюється ліричний герой і в сонеті “Морська тиша”, поступово змінюється темою ру­ху, шуму, “розгулу стихій”. Як уособлення нескореного духу людини автор обирає образ птаха (“Плавба”) – традиційний для романтиків символ свободи.

А вже у поезії “Буря” поет порівнює життя героя із кораблем, що ним без­жальна доля-буря грається, як їй заманеться. Однак проти справжніх друзів та віри вона безсила.

Мені здається, мотив морської стихії в “Кримських сонетах” утілює насамперед думку автора про порушення гармонії в житті людей. Це порушення над­звичайно тонко відчуває ліричний герой-вигнанець.

Про це свідчить і символічний зв’язок долі мандрівника, відірваного від бать­ківщини, із долею прекрасної польки, яка так і померла на чужині (“Гробниця Потоцької”). Щоб образно відтворити понівечену долю нещасної бранки, Міц­кевич порівнює Потоцьку з трояндою, що гідна жити лише в райському куточ­ку. У такий спосіб поет ніби натякає, що цій красі не судилося щастя на землі. Поетові навіть здається, що рої ясних зір, якими всіяний Чумацький Шлях, – то сльози юної польки, вияв її туги за рідним краєм.

Порівнюючи Крим із “країною розкоші”, “ніжною красою”, ліричний герой циклу не може не думати про рідний край, далеку Литву, яку постійно згадує у своїх мандрах. Ліричний герой невіддільний від рідної землі. І тому чари Кри­му тьмяніють, коли автор згадує свою батьківщину:

О Литво! Шум лісів, породжених тобою…

І більше я радів твоїй трясовині,

Як тим шовковицям з їх ніжною красою!

І ось герой біля бурхливого моря, чиї спінені вали Міцкевич тепер порівнює з почуттями молодого поета (“Аю-Даг”), Стихія пристрастей, наголошує автор, завжди вируватиме в душі митця. Однак призначення поета в тому, щоб служи­ти людям, “корали й перли нам лишивши на тарелі”.

Новаторське значення “Кримських сонетів” полягає в тому, що Міцкевич увів у літературу новий різновид пейзажної лірики, поєднаної з філософськими роз­думами та описом душевних переживань людини. Поет створив новий романтичний образ ліричного героя-мандрівника. Спираючись на прийом паралеліз­му, притаманний поетиці романтизму, Міцкевич утверджує у своїх сонетах думку про єдність людини і природи.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Людина і природа в “Кримських сонетах” А. Міцкевича