Сонети Шекспіра, розкриття сприйняття кохання в сонетах

Почати вступне слово варто зі слів Йоганна Вольфганга Гете: “Ім’я й заслуги Шекспіра належать історії поетичного мистецтва, і було б несправедливо відносно всіх драматургів усього стародавнього й нового часів вбачати всю його заслугу лише в діяльності його в галузі театру” (Із статті “Шекспір, і краю йому нема”). Мистецтво Шекспіра як поета передовсім пов’язане із сонетом, старовинною за походженням формою вірша з 14ти рядків. Виник сонет у XІІІ ст. в Італії. Розквіт його – це творчі доробки Данте й Петрарки. В добу Відродження

сонет поступо во здобуває визнання в інших країнах Європи: у Франції, де уславився П’єр Ронсар, котрий написав близько 700 сонетів; в Іспанії, Португалії, Англії, Польщі. Слід зазначити, що в Туманному Альбіоні сонет переміг у XVІІ ст. Всесвітню славу здобули сонети Данте, Петрарки, Камоенса, Ронсара, Міцкевича.

Особливе місце серед прихильників сонета посідає В. Шекспір. Шекспірівський сонет (або англійський) мав простішу композицію, ніж італійськофранцузький. Він складався з 3ох чотиривіршів (катренів) та 1го двовірша (дистиха).Перший катрен викладав основну тему сонета, другий давав певний розвиток цій темі, а третій

наближав розв’язку. Два останні рядки сонета завершували твір висновком. Але варто зазначити, що англійці, зокрема Шекспір, не завше дотримувались такої композиції.

Сонети Шекспіра є світовим шедевром і, безумовно, найвищим досягненням лірики доби Відродження. Літературознавці вважають, що поштовхом до задуму циклу з 154 віршів було знайомство Шекспіра із збіркою сонетів Сідні “Арістофель і Стелла”, котра була опублікована в 1591 р. по смерті автора. Писав свої сонети Шекспір для елітарного кола знайомих, серед яких були титуловані особи. Тому вони не друкувались. Але шанувальники поезії поступово дізнались про них, бо поширювались їх так звані “руко писні” видання. Нарешті – в 1609 р. вони з’явились друком і з того часу стали надбанням світової літератури.

Сонетів Шекспіра мала присвяту: “Л. Н.”. Ще досі залишається відкритим питання, хто ховається за цими ініціалами. Більшість схиляються до версії, що це ініціали або графа Генрі Різлі Саутгемптона, І або графа Вільяма Герберта Пемброка. Існує версія, що це ініціали оксфордського студента Генрі Віллоубі, котрий в 1594 р. випустив у світ поему про нещасливе кохання. Але всі версії занадто хисткі, бо у Шекспіра було чимало друзів, імена яких поглинули століття історії. Або ці ініціали могли належати якомусь спритному й злодійкуватому містеру, що роздобув рукопис сонетів і без дозволу Шекспіра передав видавцю Томасу Торпу, котрий у свою чергу порушив авторське право: видав сонети, навіть не повідомивши про це їх творця. Тоді літературне піратство набуло нечуваних розмірів.

Отже, кількість сонетів у збірці була Шекспіром особисто не визначена. “Скільки всього він їх написав, допоки не відомо, а в надрукованій збірці їх було 154. Більшість з них (1-126) присвячені другові. Слід зазначити, що серед тих сонетів вирізняється 66, котрий міг би бути своєрідним епіграфом до трагедій Шекспіра. Цей вірш “випадає” з “юначої” низки. Соне “, ти 127-154 (їх 28) присвячені загадковій “смаглявій леді”. Ці групи віршів пов’язані між собою певним сюжетом: прекрасний юнак, безумовно, друг поета, звабив кохану жінку поета – “смагляву леді”, а до того ж віддав свою прихильність іншому поету. Отже, і дружба, і кохання зазнали втрат. Але поет (ліричний герой) проходить через усі випробування життя, жорстокі і безжальні, нескорений духовно. Власні біди, страждання допомагають йому зрозуміти душевні муки інших, побачити суспільні пороки. Ідеали ліричного героя розбиті. Він у розпачі. Але знаходить у собі сили продовжити життя в ім’я зрадливого друга, щоб не полишити його сам на сам зі світом, де панує зло. Отже, дружні стосунки для ліричного героя – над усе.

У 66-му сонеті окреслений нерозв’язаний конфлікт між ліричним героєм і суспільством, у якому панують жорстокість і несправедливість, що є наслідком бездуховності, культу золота, безбожності. Відчуваючи безвихідь, розпач, ліричний герой, стомлений переживаннями, благає смерті. Але водночас жадана смерть загрожує йому втратою того, що є найсвятішого в його серці, – почуття любові. І ліричний герой заради цього почуття продовжує жити, прирікаючи тим самим себе на нові страждання. Він не в змозі розірвати замкнений ланцюг на відміну від героя трагедії “Гамлет, принц Данський”, з яким інколи порівнюють його. Паралель між 66м сонетом і монологом Гамлета “Бути чи не бути…” очевидна. Не випадково український перекладач Д. Паламарчук використовує в перекладі сонета й перекладі монологу подекуди близьку лексику, а також – слова одного синономічного ряду.

Шекспір залишив по собі чимало таємниць, одна з яких: хто є прототипом прекрасного юнака і хто надихнув поета на створення образу “смаглявої леді”? Щодо юнака літературознавці майже в один голос висувають припущення, що прототипом його могли бути або граф Саутгемптон, або граф Пемброк, особливо – перший, котрий був покровителем Шекспіра.

Щодо “смаглявої леді”, то більшість дослідників вважають, що прототипом могла бути Мері Фіттон – коханка графа Пемброка. Вона не була аристократкою, але була певною мірою аристократкою духу. Шекспір, який часто бував у лондонських апартаментах графа, не міг не звернути уваги на Мері й не захопитися її тонким розумом і вишуканістю манер. Версія, висунута Т. Тайлером у 1890 р., так сподобалася англійському драматургу XX ст. Вернарду Шоу, що він обрав Мері Фіттон на “роль” героїні свого героїчного скетчу “Смаглява леді сонетів” (1910). Якою ж була обраниця поетового серця?

У сонеті майстерно створено портрет “смаглявої леді”. Він відрізняється від традиційних “портретів” героїнь сонетів, які писали тогочасні англійські поети, послідовники (так вони себе називали) італійця Франческа Петрарки. Як правило, вони змальовували янгелоподібну красуню із ледве не золотим волоссям, з білосніжним обличчям, гордовиту, неприступну. Вона була штучною. Шекспір би не був Шекспіром, якби не створив образ живої жінки. Краса її була земна, але саме й це зачарувало поета. Вона була смаглява, брюнетка, із звичайною ходою, із звичайним голосом. Але поет покохав її, і вона стала найпрекраснішою жінкою на землі.

На жаль, кохання ліричного героя виявилося не щасливим. “Смаглява леді” розбила його серце, принесла страждання. Вона зраджує кохання, ліричний герой у розпачі. Ліричний герой сонетів зазнає подвійного лиха. “Смаглява леді” віддала перевагу юнакові, котрого ліричний герой вважав своїм другом. Душевні страждання досягають найвищої точки. Але поет не в змозі наказати своєму серцю скам’яніти. Воно в полоні “смаглявої леді”.






Характеристика павлуся з твору скарб.
Сонети Шекспіра, розкриття сприйняття кохання в сонетах