Поема “Гамалія” і “Гайдамаки”



Протягом століть турецько-татарські орди здійснювали грабіжницькі набіги на Україну, перетворювали полонених на рабів. Для визволення своїх співвітчизників українське козацтво відважувалось на сміливі морські походи. Один з таких походів і зображено в поемі “Гамалія”. Козаки-невільники в турецькому полоні в пісні виливають свою тугу за рідною землею. І Україна не забула про своїх синів. Цей спів-плач почули Великий Луг і Хортиця та вирушили в похід “братів визволяти”. Шевченко славить високе почуття патріотизму, відчайдушну хоробрість козаків-запорожців, “завзятого” отамана Гамалію. Адже саме такі хоробрі, віддані рідній землі, громадянському обов’язку козаки прославили Україну “на весь світ великий”. І. Франко вважав “Гамалію” однією з кращих поем Шевченка, цей твір є “немов дзвінким погуком козацького геройства, відваги і енергії” .

Вершиною творчості поета раннього періоду є історична поема “Гайдамаки” (1841 р.). У поемі відтворено широку картину козацько-селянського антифеодального повстання 1768 року – найбільш напруженого епізоду в історії гайдамацьких рухів на Правобережній Україні, відомою під назвою Коліївщина.

Повстання вибухнуло на Київщині й поширилося на Брацлавщину, Поділля, Волинь. Коліївщина закінчилась трагічно: царські війська допомогли польським королівським військам

придушити повстання й захопити в полон ватажків. Поет правдиво змалював трагічне підневільне життя українського народу за кріпацтва, жорстокість польської шляхти, бунтарство селянства, що зазнавало подвійного гноблення.

Розмірковуючи над плинністю всього існуючого в житті, поет доходить висновку, що вічним є лише волелюбство народу. Виразниками споконвічних прагнень українців до волі й виступають гайдамаки. Вперше у світовій літературі народні маси стають головним героєм твору. У поемі Шевченка гайдамаки – це творці історії, велика рушійна сила.

Центральний персонаж твору – Ярема Галайда уособлює повсталий народ, це представник наймитсько-бурлацької бідноти, що була найбільш непримиренною силою повстання. Долю цього темного, затурканого попихача шинкаря Лейби Шевченко порівнює з “стеблиною-билиною на чужому полі”. У народній творчості билина завжди була символом бідності, сирітства. Образ Галайди подано в розвитку, спочатку вродливий юнак з напрочуд ніжною душею “гнувся” під тягарем гноблення.

Коли ж Ярема приєднався до повстанців, то відчув, “що виросли крила”. Адже він стає народним месником. У боях з ненависним ворогом Ярема Галайда діє як справжній герой, незламний патріот. У цьому образі ніби зосереджується вікова ненависть народу до гнобителів, яка переростає в нещадну помсту. Народ був доведений до такого відчаю, що “жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки”. Вперше в українській літературі справжнім героєм поеми став звичайний селянин.

Тарас Шевченко мріяв про те, що його рідний народ розправить крила, як і Ярема Галайда, підніметься на боротьбу. Поета надзвичайно хвилювала проблема лідера, ватажка народних мас.

Ідеалом справжнього проводиря народу в поемі “Гайдамаки” виступає Максим Залізняк. Цей образ історичної особи порівнюється з орлом. Селяни та козаки визнають Залізняка і радо йдуть за ним: “У нас один старшина – батько Максим”. Герой кровно зв’язаний з народом, для кожного знаходить слова співчуття; поет підкреслює хоробрість, силу, витримку народного ватажка. В образі життєрадісного, простого, людяного, щирого Залізняка Шевченко подає взірець проводиря народних мас. Максим Залізняк та Іван Гонта зображені в поемі як непримиренні месники за народні кривди, для яких найголовніше – це інтереси народу.

Ідея вірності присязі підкреслена в образі Івана Гонти, який був сотником уманського надвірного козацтва й перейшов на бік повсталого народу. Вірний духові епохи, Шевченко подає картини жорстоких кривавих розправ. І в той же час заперечує уявлення про гайдамаків як про розбійників, що втратили людські почуття. Поет оспівує мужність, душевну красу месників, доводить, що їх дії викликані любов’ю до рідного краю. Ця любов допомогла повстанцям перетворитись на грізну силу. Та саме тоді, коли гайдамаки взяли Умань, що був головною фортецею польського війська, Катерина ІІ наказала своїм військам ударити повстанцям у спину. З гайдамаками розправились із вражаючою жорстокістю. Але ідея визволення продовжила своє життя в переказах, думах, піснях, що розлетілися “по тій Україні, де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв”.

Головною ідеєю твору є оспівування народних повстань проти гнобителів, уславлення мужніх борців за соціальні та національні права українців. Поет оспівав моральну красу, розум, силу, волелюбність нашого народу, закликав слов’янські народи жити в мирі та злагоді. Ліро-епічна романтична поема “Гайдамаки” вирізняється героїчним характером, соціальним спрямуванням. Ця поема-епопея стала новим жанровим типом поеми у світовій літературі.

Т. Шевченко спробував своє перо в драматургічному жанрі і в 1842 році написав драму “Назар Стодоля”, яка стала новим кроком у розвитку історичної, соціально-побутової тематики в українській драматургії. У драмі широко відтворено історичну обстановку, подано реалістичні картини соціальних і побутових відносин у козацькому середовищі в ХVІІ ст. В основі конфлікту лежить непримиренність між багатими й бідними, соціальна нерівність: сотник Кичатий прагне розлучити свою дочку Галю з бідним хорунжим Назаром і видати її заміж за багатого полковника. Викриваючи козацьку старшину та відтворюючи боротьбу проти неї бідних козаків, Шевченко робить значний крок уперед по шляху реалістичного змалювання минулого України, створює історично достовірні реалістичні образи. Характери героїв обумовлені соціальним становищем: багатий сотник Хома Кичатий лицемірний, гоноровитий, прагне до наживи; бідний козак Гнат Карий правдивий, щирий, готовий піти на самопожертву заради рідного краю, а за свого товариша Назара ладен віддати життя.

В образі головного героя п’єси Назара Стодолі уособлено волелюбність українського народу. Письменник глибоко розкрив внутрішній світ героїв, показав умови їхнього життя, побут, звичаї.

Тарас Шевченко написав драму російською мовою для Александринського театру в Петербурзі, потім переклав її на українську мову. Цю п’єсу ставив аматорський гурток студентів Петербурзької медико-хірургічної академії, аматорські гуртки, в яких брали участь І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький. Вони включили цей твір до свого репертуару ще в кінці 60-х років, і з того часу п’єсу ставили всі аматорські та професіональні українські трупи.

Пора творчої зрілості митця припадає на період “трьох літ”, коли у нього висохли “сльози, що лилися з Катрусею”, коли поет перестав плакати з козаками-бранцями в турецькій неволі, коли зрозумів потребу протидіяти існуючому злу. Особливе місце у творчому доробку письменника посідає поема “Сон”. Цей твір був цілком новаторський і за жанром, і за ідейним спрямуванням. “Сон” – перша політична сатирична поема як у творчості Шевченка, так і в українській літературі. Поет викриває не лише окремі вади тогочасної дійсності, як це робили його попередники в українській літературі, а таврує всю систему феодально-кріпосницького ладу.

Шевченко був неперевершеним майстром створення контрастних картин. Закоханий у свою рідну землю, він подає чудовий пейзаж України, що нагадує справжній земний рай. Та на тлі краси природи ліричний герой спостерігає страшенне страждання народу. Такі вирази, як “з шкурою знімають”, “розпинають”, “катують”, “голоднеє мре”, якнайточніше передають і трагічне становище кріпаків, і панську сваволю.

Невимовний біль душі ліричного героя викликають і картини страждань каторжників у далекому Сибіру, де серед запеклих злочинців він бачить благородного борця за волю. У цьому світлому образі поет узагальнив кращі риси багатьох поколінь борців, підкреслив їх відданість народові, героїзм. У ліричному зверненні до непохитного “царя волі” поет в алегоричній формі закликає його розсипати “рожевії квіти”, тобто поширювати передові суспільні ідеї.

Шевченко вдається до сарказму, описуючи царя та його оточення. Ліричний герой обурений тим, що перед царськими палатами знаходиться і його “земляк”, який відцурався рідної мови, втратив національну гідність, низько схиляється перед катами свого народу, які “розпинали нашу Україну”. “Поганим”, “проклятим”, “лукавим”, “неситим катом” називає поет Петра І, який “болота засипав благородними костями” козаків та селян-кріпаків, щоб збудувати свою столицю. Миколу І Шевченко змальовує в образі коронованого ведмедя, що, як жандарм, стоїть на сторожі своїх володінь, усіяних могильними хрестами й шибеницями, та ще й “за край світа зазирає, чи нема країни, щоб загарбать і з собою взять у домовину”. Панів та чиновників, що утворюють натовп навколо царя, Шевченко називає “годованими кабанами”, “пихатими”, “пузатими”, “блюдолизами”. Поет гнівно викриває самодержавно-кріпосницький лад, засуджує соціальне гноблення й національний гніт, уболіває за долю всіх скривджених, звеличує благородних борців за волю. Поема “Сон” відіграла величезну роль у розвитку української суспільної думки, у соціальному та національному пробудженні народу України. Ця перша сатира Шевченка “поставила його в один ряд з найвидатнішими сатириками світової літератури” .




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Імпресіоністична поетика.
Поема “Гамалія” і “Гайдамаки”