Поема “Гайдамаки” Т. Г. Шевченка
У творчості Т. Г. Шевченка поема “Гайдамаки” посідає особливе місце. Цей твір, найбільший за обсягом із усього “Кобзаря”, відрізняється не тільки високою літературною майстерністю, але й доскональною вірністю історичних фактів, глибоким вивченням перебігу подій, про які розповідається в поемі.
Т. Г. Шевченко взяв за основу сюжету “Гайдамаків” один з епізодів Коліївщини – повстання на Україні 1768 року. Сам поет походив з тих місць, де відбувалися події, тож мав змогу чути думи та пісні, спогади та легенди про гайдамаків.
Герой поеми, через сприйняття якого показані події, – сирота Ярема Галайда, наймит у шинкаря Лейби. Єдина розрада у його тяжкому житті – кохана дівчина, дочка титаря. Вона відповідає на кохання Яреми, та життя розгортається так, що особисте щастя героїв можливе лише через боротьбу за народне щастя. Гайдамаки піднялися проти конфедератів, і Ярема хоче приєднатися до них. Любов до своєї
Сюжетна лінія Оксани й Яреми далі розгортається на тлі велично змальованих картин повстання. Багато крові проллється, але символічна сцена, що відбувається в гетьманській столиці – Чигирині: козаки вночі освячують зброю. Кобзар співає пісні про Максима Залізняка та гайдамаків, потім освячується зброя, православний священик виголошує промову і закликає гайдамаків захистити Україну:
Не дайте матері, не дайте
В руках у ката пропадать!
Починається великий бій проти шляхти:
Горить Сміла, Смілянщина,
Кров’ю підпливає…
Чорним шляхом запалало,
І кров пролилася
Аж у Волинь.
Т. Г. Шевченко вірний історичній правді. Народний гнів супроводжується жорстокістю, страшні, криваві епізоди ідуть чергою один за одним. І лірична лінія Яреми й Оксани допомагає читачеві зрозуміти, що та жорстокість – не природна, що її викликало довге знущання над людьми. Оксана й Ярема знаходять один одного, вінчаються, але особисте щастя неможливе. Ярема повертається до гайдамаків. Весілля закінчується пожарищами, поема – найстрашнішою картиною. В Умані, на базарі, стоїть ксьондз, з ним двоє хлопчиків, дітей ватажка гайдамаків Гонти. Гайдамаки присягалися знищувати католиків, і ось ксьондз каже:
Гонто, Гонто!
Оце твої діти.
Ти нас ріжеш – заріж і їх:
Вони католики.
Гонта вбиває синів. Але Шевченко не звинувачує воїна, котрого жорстокі обставини поставили перед необхідністю кривавої жертви. Де правда, де кривда? Хто винен у тому що, як каже Гонта:
Сини мої, сини мої!
На ту Україну
Дивітеся: ви за неї
Й я за нею гину.
Шевченко – великий поет. І тому він відданий високій правді. Народна війна – це завжди кров та вогонь, де гинуть і праві, і винуваті. І з усією силою свого таланту Шевченко звинувачує тих, хто став причиною народного страждання.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)