Ярема – народний герой з поеми Т. Шевченка “Гайдамаки”

Нашу історію неможливо забути, бо закарбувалася вона кров’ю у пам’яті народній. Особливо страшним був рік 1768-й, коли відбувалося повстання, відоме під назвою “Коліївщина”. Наш славетний Кобзар не зміг обійти мовчанням такий історичний епізод і написав чудову поему – “Гайдамаки”. Це не просто поема, пе ціла епопея героїзму та любові до рідної землі, перед якою тьмяніють навіть особисті почуття. Тарас Шевченко славить у ній народних ватажків – Ґонту та Залізняка. Та з особливою любов’ю ставиться він до Яреми Галайди.

Цікаво

те що вперше в українській літературі Шевченко зобразив одним з головних героїв поеми звичайного селянина, та ще й наймита. Ярема, зрозуміло, страждав, бо не бачив виходу зі свого скрутного становища. Закомплексований, принижений, з дитинства затурканий і зацькований, він справді волею злої долі приречений бути безмовним попихачем у Лейби, відчувати муки ревнощів до титарівни Оксани, яка, за мораллю села, аж ніяк не вважалася парою безрідному байстрюкові: Ярема гнувся, бо не знав. Не знав, сіромаха, що виросли крила. Що неба достане, коли полетить…

Проте висока гідність, яка в юності таки заявила про себе, змусила

Галайду круто змінити свою долю вступити до табору повсталих. Він розуміє, що тільки поізял з ними, тільки у боротьбі можна знайти своє шастя. Звичайно, образ Яреми Галайди, за словами Шевченка, “вполовину видуманий”. Але саме в ньому ми бачимо риси, притаманні найбілнішому селянству. Песел нами постає той ге-рой-богатир. який зустрічається чи не в кожній українській казш. Щоб не відокремлювати Ярему від народних лжепел. Шевченко і наділяє Галайду традиційними епітетами і потвняннями: чорнобривий козак, сокіл, орел сизокпилий.

Ярема і поводиться, як звичайнісінький селянський хлопепь. Так. уже з похвалянь майбутнього гайдамаки одягнути кохану, “як паву”, “як гетьманшу”, проглядає наївність парубка, його простакуватість. Хоч життя добряче пом’яло й покрутило хлоппя. він ше занадто молодий, щоб дивитися на світ по-філософськи. відчувати кривди рідної землі.

Лише власне горе і образа роблять Ярему месником. Почуття втрати хлопепь переживає настільки глибоко, що непритомніє:

“Оксано. Оксано” – Ледве вимовив Ярема Та й упав додолу.

Проте Галайда – це сильний характер. Мине зовсім небагато часу, і від його вродженого сентименталізму не залишиться й сліду. Галайда вже готовий мстити й капати. І усі його криваві вчинки спричинені невимовними муками зболілого серця: безнадійністю, думкою про самогубство, співчуттям до дівчини-жеотви. ненавистю до ймовірної зрадниці. Такі перепади настрою героя природні, вони цілком вгагоавловллоть вчинки Яреми-страдника і Яреми-месника:

Мов скажений, мертвих ріже. Мертвих палить.

Галайда – син народу, а значить і вболіває за народ. Він б’ється і за народні кривди, і за свої особисті, та так б’ється, що при згадці його імені ляхи трусяться від жаху. За завзятість, хоробрість, відвагу, за відданість справі полюбив Галайду Максим Залізняк:

Придбав Максим собі сина

На всю Україну.

Хоч не рідний син Ярема,

А щира дитина. Гайдамацьке повстання закінчується поразкою. Але Ярема продовжує ясити, на відміну від Ґонти та Залізняка, адже саме він є народним героєм, а народ – безсмертний:

Пішов степом, сіромаха. Сльози утирає, Довго, довго оглядався. Та й не видко стало. Мов пішов у безсмертя…

Тяжким було життя українського народу. Але, мабуть, тому і народжувалися такі герої, як Ярема Галайда, щоб змінити, поліпшити життя, щоб здобути волю. Можна, на мій погляд, із впевненістю сказати, що Ярема – найулюбленіший Шевченків персонаж у “Гайдамаках”. Тому і пишається автор своїм героєм:

Отакий-то мій Ярема, Сирота багатий.






Твір на тему шанобливе ставлення до природи.
Ярема – народний герой з поеми Т. Шевченка “Гайдамаки”