Людина і природа в поезії Рильського

Краса природи рідної землі надихала багатьох митців на створення визначних шедеврів. Природа, її гармонійна краса і щедрість присутні і в ліриці та поетичному епосі М. Рильського, в його нарисах і оповіданнях.

Про роль природи в розвитку літератури та мистецтва поет висловив ряд цінних думок в наукових стаття «Природа і література», «Про людину, для людини». У них митець обгрунтував «благотвірний вплив природи на всі ділянки людського життя».

Рильський з дитинства кохався у природі, працював збагнути її таємниці: Хіба звичайно шелестить

трава,

Коли дитина у садку гуляє? Ні! Кожная билинка там жива, Комаха кожна щось розповідає,

І кожна щось розповідає

І кожна грудка сірої землі

Для неї – казка і краса безкрая! Ліричний герой Рильського ніколи не вважав себе «царем природи». Він – її талановита дитина, вірний і дбайливий син, а природа – вічне й невичерпне джерело життя і творчості.

Вона – це мати. Будь же сином, А не естетом.

І станеш ти не папіряним – Живим поетом. З відчуття краси своєї медвяної землі – цієї «хліборобської» народилися в душі поета високі почуття патріотизму й любові до людини, яка своєю працею оживляє,

прикрашає землю.

Радість очам серцю приносить і нива білою гречки, і червоній помідори, і молочно-сині поля, і срібло лісової води, і золото стиглої пшениці та осіннього лісу.

У поезії Рильського природа – «храм і майстерня».

Образ билинного багатиря Микули Селяниновича в поезії «Лягла зима» є символом молодої людини, яка, здобувши в місті освіту, повертається в село, щоб своїми знаннями і працею збагатити землю:

Він дасть землі, Микула, новочасний, Незнану міць – процвіте земля І стане лан – як стан злото поясний, І нові вруна випестить рілля. У роздумах про добробут народу митець не продивляє цивілізацію первісній природі, а стверджує, що тільки гармонійне єднання природи і культури стане джерелом людського щастя:

І для тебе, племено земне, І зірки палатимуть і домни, Розіллються ріками скрипки, Килимом простеляться метали. Символ «братерського єднання» ланів і гаїв благоуханих з електричним колом світляним – «ластівки на телеграфнім дроті».

Людина не повинна панувати над природою так, як завойовник панує над чужим народом. Відповідно до законів природи люди мають своєю працею і розумом надавати їй нової, вищої краси.

Герої багатьох ліричних портретів Рильського – це гуманісти, які задля щастя народу наполегливо працюють над оздоровленням і вдосконаленням природи. Так, в образі простого сільського садівника-самоучки Тодося, який виводить нові сорти плодових дерев, своєю працею вливає в рідну землю «силу розуму живу», утверджується гуманістична суть перетворення і збагачення природи: «…таж то людина в’яже для людини нові гірлянди із нових ягід».

У дні Великої Вітчизняної війни наш народ самовіддано захищав рідну землю, її красу, природні багатства. У вірші «За рідну землю» Рильський закликав іти «у бій за наші ниви, за наші ясні зорі, за наші тихі води». Величний образ рідної української землі постає в поемі «Слово про рідну матір». Природа України і її культура становлять тут нерозривну єдність через картини природи, її барви, пахощі автор опоетизував рідну землю, її неповторну красу і щедрість.

Всі блага земні творяться людиною і для людини. «Хвала землі, стократна честь – людині!» – проголошує поет. Підкорення ж природи здійснюється в ім’я грядущих років і століть».

Герої творів Рильського, підкорюючи «сили матері-природу», прагнуть «стократ помножити її щедроту». На цьому акцентує поет у «Миргородських записах». А у циклі «Др. І віддарунок» вказується, що добрі взаємини людини з природою подібні до щедрої дружби побратимів. За труд і любов людини природа віддячує їй своїми дарами.

У багатьох торах Рильського звучить заклик підходити до природи розумно і гуманно, бо вона – нам захисник і добрий друг. У віршах «Ліс» і «Розмова з другом» провідна ідея – берегти природу для щастя сучасного і майбутнього поколінь:

Той, хто любить парости кленові,

Хто діброви молоді ростить,

Сам достоїш людської любові,

Бо живе й працює для століть! ,

Пейзажна лірика Рильського розвиває високі естетичні смаки, вчить людину бути спостережливого, серцем і розумом сприймати природу:

В зелених лаврах, в синій світлотіні,

У сяйві сонця й вишнях у цвіту,

В огні троянд, у моря мерехтінні

Побачить кожен може красоту. Книжка віршів «Троянди й виноград» розкриває багатство духовного світу наших сучасників, які «за законами краси» творять нове життя, примножують багатства природи.

Всі герої тонко відчувають красу природи, своєю працею створюють матеріальний і духовний достаток суспільства – необхідну умову людського щастя. Поет утверджує гармонію красивою і корисною, як духовна настанова звучать рядки:

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград, красне і корисне. У творчості Максима Рильського створений повнокровний образ людини, що має «серце друзів одкрите… розум до інших уважний», чуттєвої до краси навколишнього світу. їй любі «сині світанки над водами, шум у лісі зелений і шум золотий, спів солов’їний і пісня людська, скромна шипшина і горда троянда».

Вона живе у злагоді з природою і збагачує її новою, незрівнянно вищою, незнаною раніше красою.

Варіант 2.

Коли ми промовляємо «український поет», в уяві постають кілька фігур, це можуть бути різні люди, але М. Т. Рильський буде там завжди. Лише витончена душа поета може поєднати у думці виноградні лози і мову, може сказати:

Земле! Як тепло нам з тобою.

Творче життя Рильського – то сходження до вершин мистецтва, до найвищої краси відносин між людиною і природою, Усією своєю творчістю поет промовляє до нас: людина і природа – одне ціле, яке неможливо роз’єднати:

Той, хто садить паростки кленові, Хто діброви молоді ростить, Сам достоїн людської любові, Бо живе й працює для століть.

«Троянди й виноград», «В затінку жайворонка», «Яблука доспіли» – усі ці твори демонструють читачу любов і розуміння природи. Рильський надзвичайно уважний до художніх деталей. Ми вловлюємо настрій ліричного героя, бачимо картини теплої чудової осені:

Ми збирали з сином на землі каштани, Ми дивились довго, як хмаринка тане…

Або ніби реально знаходимось у саду, де гілля вгинається під вагою зрілих плодів: «Яблука дозріли, яблука червоні…» Протягом усього життя звучить у ліриці М. Т. Рильського мотив любові до Батьківщини, віра в людину, в красу гармонійних відносин між людиною і природою.

Творчість М. Рильського зросла на міцній основі класичної літератури та фольклору, і на цьому грунті розвинувся оригінальний, самобутній голос поета. Згадаймо поезію «На білу гречку впали роси», що стала відомим романсом. Поет створює ліричну мініатюру, в якій замилування рідною природою поєднується з передачею глибоких переживань героя, його сумом за коханою, його пам’яттю про неї.

Рильський уміє побачити суттєве, вічне, у звичайному, буденному, зовні «непоетичному»:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла, І музику палку, що ніжно серце тисне. У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне.

Вони символізують єдність двох важливих сторін людського життя: насолоди красою природи та мистецтва і творчої праці.

Світлим почуттям краси живе і герой ліричної мініатюри «Поле чорніє. Проходять хмари…» Він закоханий у рідну землю, його серце сповнене радістю, бо ж прийшла весна, молодість землі! Рильський був майстром різноманітних строфічних стилів.

Проте подібне розмаїття не було самоціллю для поета, а слугувало розкриттю настроїв його ліричного героя, роздумів автора про людину і час. На схилі літ Максим Тадейович звертався до нас, його майбутніх читачів:

Слова повинні буть покірні – чуттям і помислам твоїм, І рими мусять бути вірні, Як друзі в подвигу святім.






Твір опис природи квітень.
Людина і природа в поезії Рильського