Людина і природа в “Кримських сонетах” А. Міцкевича
Цикл “Кримські сонети”, до якого входить 18 віршів, А. Міцкевич написав під враженням двомісячної подорожі Кримом. Цей край справив незабутнє враження на нього, і згодом поет написав: “Я бачив Крим! Я витримав страшенну бурю на морі… Я бачив Схід у мініатюрі”. Захоплений кримськими пейзажами, вічнозеленою рослинністю та скелястим узбережжям Чорного моря, Міцкевич надав своїм поезіям виразно “східної” тональності, об’єднавши їх у поетичний цикл. У такий спосіб митець наголошує на змістовому зв’язку окремих творів.
Епіграфом до циклу Міцкевич узяв рядок із вірша Й. В. Гете: “Хто хоче зрозуміти поета, повинен побувати в поетовій країні”. Так він одразу дав зрозуміти, що задум циклу пов’язаний з його батьківщиною, а не з Кримом. Виникає таке відчуття, ніби всі сонети огорнуті смутком. Туга мандрівника-вигнанця за батьківщиною, за покинутими друзями і коханою є наскрізною для всієї збірки.
Цикл відкривається сонетом “Акерманські степи”, у
А вже у поезії “Буря” поет порівнює життя героя із кораблем, що ним безжальна доля-буря грається, як їй заманеться. Однак проти справжніх друзів та віри вона безсила.
Мені здається, мотив морської стихії в “Кримських сонетах” утілює насамперед думку автора про порушення гармонії в житті людей. Це порушення надзвичайно тонко відчуває ліричний герой-вигнанець.
Про це свідчить і символічний зв’язок долі мандрівника, відірваного від батьківщини, із долею прекрасної польки, яка так і померла на чужині (“Гробниця Потоцької”). Щоб образно відтворити понівечену долю нещасної бранки, Міцкевич порівнює Потоцьку з трояндою, що гідна жити лише в райському куточку. У такий спосіб поет ніби натякає, що цій красі не судилося щастя на землі. Поетові навіть здається, що рої ясних зір, якими всіяний Чумацький Шлях, – то сльози юної польки, вияв її туги за рідним краєм.
Порівнюючи Крим із “країною розкоші”, “ніжною красою”, ліричний герой циклу не може не думати про рідний край, далеку Литву, яку постійно згадує у своїх мандрах. Ліричний герой невіддільний від рідної землі. І тому чари Криму тьмяніють, коли автор згадує свою батьківщину:
О Литво! Шум лісів, породжених тобою…
І більше я радів твоїй трясовині,
Як тим шовковицям з їх ніжною красою!
І ось герой біля бурхливого моря, чиї спінені вали Міцкевич тепер порівнює з почуттями молодого поета (“Аю-Даг”), Стихія пристрастей, наголошує автор, завжди вируватиме в душі митця. Однак призначення поета в тому, щоб служити людям, “корали й перли нам лишивши на тарелі”.
Новаторське значення “Кримських сонетів” полягає в тому, що Міцкевич увів у літературу новий різновид пейзажної лірики, поєднаної з філософськими роздумами та описом душевних переживань людини. Поет створив новий романтичний образ ліричного героя-мандрівника. Спираючись на прийом паралелізму, притаманний поетиці романтизму, Міцкевич утверджує у своїх сонетах думку про єдність людини і природи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)