Комунікація як інструмент екологічної політики

Комунікація? це свідоме прискорення процесів інформаційного обміну, у зв’язку з чим набагато збільшується ефективність таких обмінів.
Німецький дослідник Луман під комунікацією розуміє процес, який об’єднує інформацію, повідомлення та розуміння в єдине ціле, до чого здатні приєднатися інші комунікаційні одиниці. Комунікація – це також вербальні та невербальні стосунки, обмін інформацією, поводження, порозуміння і його спроба, зв’язки, взаємозалежність тощо.
Німецький дослідник Заксер вважає, що “сьогодні політичний

процес стає все більш і більш комунікативним, і журналісти беруть у ньому участь поруч з політиками
Комунікація як прискорення процесів інформаційного обміну здатна підвищити ефективність політичних процесів і в галузі охорони навколишнього середовища.
Як зазначає всесвітньо відомий німецький учений, професор Вайцзекер, екологічна політика існує вже давно. Обмеження на мисливську діяльність чи, наприклад, облаштування каналізації беруть свій початок з ранніх часів. Захист під час роботи, гігієна, вивіз сміття мають тисячолітню історію. Природоохоронна думка розвивається в ХІХ ст. Але лише у ХХ ст. починається
систематизоване використання природних ресурсів і проведення природоохоронних заходів.
Важливим моментом для дослідження є те, що саме журналісти та письменники стоять біля джерел природоохоронного руху в усьому світі. Саме робота журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон стала поштовхом для розвитку екологічної політики. Вона дослідила протягом багатьох років отруєння довкілля хімікатами, особливо пестицидами. Висновки було оприлюднено в книзі “Безмовна весна” . Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість, придбавши його примірники. Проте книга вже стала бестселером. Позиція журналістки та письменниці мала величезний вплив на громадськість. Саме тоді з’явилися й природоохоронні громадські ініціативи.
Через активність Америки та Скандинавії екологічні проблеми прийшли до Організації Об’єднаних Націй. У 1972 році в Стокгольмі пройшла всесвітня конференція, яка наголосила важливість вирішення екологічних проблем в усьому світі та стимулювала розвиток екологічної політики.
Якщо політику визначають як мистецтво управління державою, або як організацію суспільства, що знаходиться під владою, то “екологічна політика – система заходів, спрямована на забезпечення якості навколишнього середовища, відтворення природних ресурсів і створення відповідних екологічних умов для життя населення. За характером здійснення виділяють такі види: глобальна, державна, локальна; за засобами здійснення – адміністративна та за допомогою економічних (ринкових) методів регулювання. Глобальна – здійснення комплексу заходів з поліпшення якості середовища, які мають планетарний (глобальний) характер; державна – забезпечення якості середовища шляхом законодавчих актів, методів адміністративного втручання та економічних механізмів у межах певної держави “.
На думку українського дослідника В. С. Скляра, до екополітичних стратегій належать:
? – технократична (вирішення екологічних проблем на основі розвитку науки і технологій),
? – утилітаристська (принцип “ліквідації наслідків”),
? – ліберальна (ринкові відношення, але “природний” регулятор взаємодії суспільства й природи),
? – плановоцентралізована тощо.
Як зазначено, наприклад, у законодавчих актах Європейської Спільноти: “Екологічна політика Спільноти має на меті:
? підтримувати довкілля, зберігати його та поліпшувати його якість;
? сприяти захисту людського здоров’я;
? гарантувати обачне та раціональне використання природних ресурсів” .
Формулювання мети та її конкретизація є необхідною, але недостатньою передумовою для ефективної екологічної політики. Мета має бути досягнена за допомогою конкретних заходів або інструментів. Численні інструменти екологічної політики включають в себе також і інформаційні.
За визначенням німецького науковця Віке, під екологічними інструментами розуміють заходи держави, спрямовані на досягнення екологополітичних цілей. У нашому випадку інструменти являють собою також зв’язуючий елемент між інституціями екологічної політики та громадськими групами як адресатами, на які спрямовані державні заходи. Інформаційні інструменти мають на меті вплив на ставлення адресатів до певної проблеми за допомогою інформації та переконання до екологічно зорієнтованих дій.
Державна інформаційна і консультативна діяльність спрямована насамперед на підтримку екологічної свідомості. Вона діє на певні цільові групи та мультиплікаторів у інформаційних процесах. До них належать: журналісти всіх засобів масової комунікації, екологічні організації, громадські ініціативи, спілки споживачів, підприємці, регіональні владні структури, а також громадяни в певних ролях, таких як споживачі, автокористувачі, дачники тощо.
Подібна консультаційна робота розрахована на обмежений у часі стан громадської поінформованості. Від невеличкої інформації до сталого зростання свідомості можна перейти лише в процесі довгострокової екологічної освіти. Інформаційні інструменти найбільш ефективні як превентивні заходи.
Аналіз показав, що нема ідеального екологічного інструменту, який би вирізнявся серед інших альтернатив. Сильним аспектам будьякого інструменту згідно з одним критерієм оцінки протистоять слабкі аспекти цього інструменту згідно з іншим критерієм. Кінецькінцем розумна екологічна політика повинна використовувати набір різноманітних та повністю узгоджених між собою інструментів.
Функцію підвищення ефективності політичних процесів у галузі охорони навколишнього середовища виконує і такий важливий інструмент екологічної політики, як екологічна комунікація. Існує як вербальна, так і невербальна екологічна комунікація. До останньої належить, наприклад, маркування позитивних екологічних характеристик продуктів як на національному, так і на міжнародному рівнях. Екологічна комунікація, наприклад, відбувається за допомогою “Європейського екологічного знака”. На думку фахівців, екологічний знак виступає в сучасних умовах важливим інструментом екологічної політики, орієнтованої на ринкову економіку з урахуванням усіх аспектів конкурентної боротьби як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Українські споживачі також усе більше звертають увагу на те, чи є товар екологічно безпечним.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Комунікація як інструмент екологічної політики