Художнє відтворення проблеми українізації 20-х років (за п’єсою М. Куліша “Мина Мазайло”)

У 20-ті роки минулого століття більшовицькі ідеологи вирішили зробити “хід конем”: аби “замилити” очі українському народу, було оголошено про відродження української культури, про відміну переслідувань творів, написаних українською мовою, про її офіційний статус, тобто про процес українізації. Однак ця українізація “зверху” не означала серйозних намірів щодо відновлення повноправного функціонування української мови їм формування національної свідомості. У великодержавній більшовицької ідеології не було місця для національної самосвідомості українського народу. З якою ж метою це було зроблено? Щоб прикрити процес русифікації, що реально тривав в Україні? Чи, може, щоб виявити національно свідомих громадян і застосувати до них певних заходів?

Чому так часто кажуть про український націоналізм? Чи не є він породженням російського шовінізму, який в історії України займає неабияке місце? За роки тотальної русифікації пересічний українець-міщанин загубив почуття приналежності до своєї нації, потребу користуватися рідною мовою. Типовим представником такого міщанина-безбатченка є Мина Мазайло – головний герой однойменної комедії Миколи Куліша.

Як тягар і сором носить своє прізвище герой п’єси. Скільки сорому, прикростей завдало йому те, що його прізвище звучить надто по-українськи: “Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли! Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло! За репетитора не брали – Мазайло!...

На службу не приймали – Мазайло!..” На жаль, у цій тираді закладена гірка правда довготривалої зневаги до всього українського, національного. Саме тому українізацію 20-х років Мина Мазайло розцінює по-своєму: “Це спосіб зробити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади”. Через усі ці причини герой вирішує змінити своє прізвище, а також знайти собі вчительку, яка б навчила його правильно говорити “по-руському”. Зазнавши зневаги до себе як до носія українського прізвища, Мина сам ставиться вороже до всього українського: “Ще як я підходив до загсу – думалось: а що як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське – і заноровиться. На зло тобі заноровиться.”.

Багато фраз із п’єси Миколи Куліша стали крилатими, в них відображено ставлення пересічних міщан до українізації, до всього українського як до другорядного, наприклад: “Ви серйозно, чи по-украінскі?”, “Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной!”

У творі показано і справжніх українців, що не забули своїх коренів: це син Мини Мокій, що захоплюється рідною мовою і прагне відтворити повну форму родового прізвища Мазайло-Квач, дядько Тарас, який з обуренням ставиться до шовіністичної політики в Україні.

Саме через ставлення до українізації героїв п’єси Микола Куліш розкрив справжню її суть.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...