Життєвий вибір козаків у романі М. Шолохова “Тихий Дон”
У романі Шолохова “Тихий Дон” дана широка панорама становлення Радянської влади на землі Війська Донського, показано, як непросто дався козакам вибір у цей складний період. У романі вперше був показаний трагізм революції, особливо трагізм громадянської війни, коли по різні сторони виявилися друзі, що виросли разом, односільчани, які все життя жили бік об бік. Шолохов показав “вагомо” і “зримо”, що “сила звички мільйонів і десятків мільйонів – найстрашніша сила”. Козаків цілком влаштовував їхній патріархальний уклад
А з іншого боку, ми бачимо
Військове молодецтво було платою за земельний наділ і право самим вибирати станичних і окружних отаманів. У спокійні часи козацтво трудилося і багатіло. Тому у козаків легко могло виникнути переконання, що щастя – справа рук людини: подвиг зобов’язаний хвацькості козака, а багатство – його працьовитості. Звідси яскраві індивідуальності, могутні характери і героїчне, навіть епічне, по суті, світовідчування. Звичайно, XX століття принесло нове на землю Війська Донського. Це був довгий, повільний процес. Так, козацтво Нижнього Дону, що живе більш багато, на більш родючих землях, здавна перебувало в антагонізмі з козаками Верхнього Дону. Але лише у 1918 році, у розпал цивільної воїни, “завершиться великий розділ”. Тільки тоді історія остаточно розділила верховцев з низовцами. “Але початок розділення намітився ще сотні років тому”. У першій книзі роману ясно видно, що довоєнне козацтво неоднорідно: це купець Мохов, кулак Шулік, середняки Мелехови, є і явна біднота – робітники на млині, сезонні працівники. Незважаючи на явні розходження в матеріальному статку, ці люди зв’язані патріархальною єдністю. Поміщик Листницький здивований, що син козака Мелехов наймається до нього в кучері. Кулак Шулік сам трудиться до втрати сил і виховує дочку в працьовитості.. Він видає її заміж не з розрахунку, а по голосу її серця. Ненависть Григорія до молодшого Листницького аж ніяк не класова, а породжена чоловічими ревнощами і образою. Цю згуртованість козаків відразу відчув навіть такий досвідчений агітатор, як Штокман.
Він довго і терпляче шукає підхід до козацької бідноти, намагаючись розбудити невдоволення існуючими порядками. На Доні, однак, ще немає революційної ситуації. Господарства по більшій частині міцні, як, наприклад, у Мелехових або Астахових. Тому так важко працювати тут Штокману, і людям незрозуміло, для чого повставати проти влади, коли звичне життя настільки добре налагоджене. От і виявилося, що козаки, що очолювали колись народні повстання проти царів, через кілька століть стали оплотом самодержавства. На них покладає надії і Тимчасовий уряд. За наказом Керенського в Петроград для захисту Зимового палацу із фронту направляються саме козацькі частини. Непросто було відновити козаків проти самодержавства. Але козаки не підтримали Корнілова і не стали захищати Зимовий. Як і всьому народу, козацтву був потрібний мир. Люди втомилися від війни, гарним хазяям хотілося додому, до сімей. Гасла соціалістичної революції викликали не ентузіазм, а здивування, а потім занепокоєння. “У нас Військове коло, влада народна – на що нам Ради?” – запитували козаки. Колишньої влади вони були вірні беззавітно, а нова влада, що виникла, ще не придбала поваги у цих звиклих приймати самостійні рішення людей. Козаки розійшлися по своїх господарствах. І все ж таки революція ввірвалася на Дон і поставила козаків перед вибором. Тепер вже не донці ходили в далекий Петербург “утихомирювати” робітників і студентів, а робітники і матроси Петрограда прийшли сюди. Земля Війська Донського виявилася опорою Добровольчої армії і інтервентів. Тільки з наближенням червоних починається поділ настільки згуртованого раніше козацтва. Невидима лінія фронту пройшла через кожну станицю, через кожний хутір. На донську землю приходить громадянська війна. Якщо в перших книгах роману козаки боролися в Галичині і Австрії, а потім, відмовившись іти на червоний Петроград, були лише епізодичними персонажами в громаді подій, тепер вони – головна опора білих і інтервентів – грають фінал громадянської війни, як головні герої всесвітньо-історичної драми. Козацтво, що бореться на своїй землі, що коливається між революцією і реакцією, сильне, збройне, що має досвід недавньої війни, було однією з останніх перешкод на шляху революції.
Козакам Довелося вибирати, на чиїй вони стороні, хоча автор увесь час показує, що будь їхня воля, все залишилося б як є. Примітно, що козаки не хотіли воювати за межами свого Донського округу і два рази залишали війська, як тільки бойові дії виходили за межі їхньої землі. Але занадто волелюбні були ці люди, занадто звикли жити своїм розумом, а не по вказівці, щоб безмовно зносити як непомірні утиски комуністів, так і зарозумілість кадетів. Козаки були готові співробітничати з будь-якою владою, яка б шанобливо поставилася до їхнього життєвого укладу. Але цього вони не дочекалися ні від комуністів, ні від кадетів. Те, що козаче повстання приречене із самого початку, було ясно самим далекоглядним з них, наприклад Григорієві Мелехову.
Але безмовно підкорятися ці вільні люди теж не звикли. Тому настільки важко і з такими великими жертвами встановлювалася Радянська влада на Доні. Після багатьох років війни люди втомилися пручатися, втомилися від війни, втрат близьких. Вони побачили, що будь-яка влада приносить із собою позбавлення і приводить своїх карателів. Козаки поступилися, захотіли, нарешті, миру, і він прийшов на змучену громадянською війною донську землю.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)