Жіночі образи й засоби їхнього втілення у романі М. А. Шолохова “Тихий Дон”

У романі “Тихий Дон” Шолохов створює яскраві жіночі образи. Це й Іллівна, і Ксенія, і Наталя, і Дар’я, і Дуняшка. Письменник показує, що це теперішні козачки, що втілили в собі кращі риси, якості націй. Трагічна доля цих героїнь стає обвинуваченням страшному, незбагненному часу початку 20 століття

Ксенія Астахова – один з головних жіночих образів роману. Можна сказати, що її нещастя були вирішені вже з юного років: “У шістнадцять років вона була згвалтована своїм п’ятдесятилітнім батьком

Мати із братом забили старого до

смерті”. Можливо, що ця трагедія наклала відбиток на все життя жінки, спричинила ланцюжок нещасть. Батько героїні загинув через Ксенію, і почуття провини завжди переслідувало її. Подальша доля цієї жінки також складалася нещасливо: “…через рік видали заміж. Після першої ж ночі став той бити свою молоду дружину, не повіривши в її непорочність, бив нещадно року півтора, до народження дитини, що вмер, не проживши й року. І все почався заново: Степан пив, не ночував будинку, бив Ксенію”.

До двадцяти років героїня натерпілася чимало горя й принижень. Але, як виявилося, це було тільки початком нещасть. Якби Ксенія

змогла все пояснити, а Степан повірив їй, простив би її, нічого поганого з їхньою сім’єю могло й не трапитися. Але чоловік своєю жорстокістю й твердолобістю відіпхнув від себе улюблену жінку. І їй нічого не залишалося, як вилити нерозтрачену любов на інший – на Григорія Мелехова

Героїня буквально з головою занурилася в любовні почуття, з усією своєю природною відкритістю, прямотою, чесністю. І щастя, і любов не могла вона ховати від навколишніх: “не лазоревим червоним світлом, а собачої бесилой, дурнорьяном пришляховим цвіте пізня жіноча любов. З лугової косовиці переродилася Ксенія”.

Вся її подальше життя – це шлях вірності й відданості коханій людині. Навіть гине Ксенія поруч із Григорієм, заради нього, із-за нього…

Наталя Коршунова – дружина Григорія Мелехова. Вона довелася по серцю сім’ї героя, але не йому самому. Автор любується молодістю Наталі, її моральною силою, гармонією в ній зовнішнього й внутрішнього. Трагедія життя цієї героїні полягає в тім, що її не любить Григорій, і він сам зізнається Наталі в цьому. Кинута Григорієм, вона вертається до батька, але й у своєму будинку, де була колись весела й щаслива, не знаходить спокою. Наталя йде назад, до Пантелею Прокофьевичу й Іллівни, де буде чекати свого чоловіка. На якийсь час Григорій повернеться до неї, тому що знає, що Наталя – охоронниця його будинку, мати його дітей

Наталя беззавітно любить Григорія й твердо знає, що так, як любить вона, не любить ніхто. Нерозділена любов до чоловіка й гірка образа на нього штовхає героїню на страшне. Спочатку вона проклинає батька своїх дітей, а потім позбувається від очікуваної дитини. У результаті Наталя вмирає від втрати крові

Небаченою міццю материнського почуття й жіночої мудрості нагороджує Шолохов Іллівну. Ця жінка знає життя й порядок у ній. Вона приймає невістку Наталю назад у будинок і радить молодій дружині чекати чоловіка. Іллівна не менше Наталі чекає появи її дітей, тому що знає, що дитяча любов здатна з’єднати батьків. У підсумку так і відбувається: після смерті Наталі Григорій розуміє те, що здавна було відомо його матері. Як свідчення рідкісного вміння Іллівни підтримувати мир у сім’ї, є її відносини з Пантелеем Прокофьевичем. Тільки вона вміла приборкувати припадки його люті, терпіла його зради й рукоприкладство

Іллівна мужньо перенесла смерть свого старшого сина, обох невісток, чоловіка. Ніколи вона не нарікала на Бога, тому що була козацькою дочкою, козацькою дружиною й козацькою матір’ю. Свою долю ця героїня прийняла як даність цього миру: “А я вірю! Не може бути, щоб втратилася я останнього сина”. Письменник захоплюється цією старою мужньою жінкою, що, із працею добравшись до гумна, удивляється присмерком степу й неголосно кличе свого молодшенького, знаючи, що він обов’язково почує

Жіночі образи у романі Шолохова “Тихий Дон” персоніфікують собою Росію – прекрасну, але приречену на страждання

У романі багато другорядних образів козачок: юним і літнім, наївним і навчених життєвим досвідом. Всі вони гарні, всі вони прагнуть до любові й збереження власної сім’ї й вогнища. На думку Шолохова, жінки – це охоронниці самобутньої культури козацтва, охоронниці народної моральності й животворящої сили Всесвіту

Образи своїх героїнь письменник розкриває багатьма художніми засобами. Ведучий серед них – прийом психологічного паралелізму, коли внутрішньої стан людини рівняється зі станом природи. Тим самим не тільки краще розкривається щиросердечний мир геро??в, але й підкреслюється їхній нероздільний зв’язок з рідною землею, козачими традиціями. Серед інших прийомів можна виділити психологічний портрет, художня деталь.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Жіночі образи й засоби їхнього втілення у романі М. А. Шолохова “Тихий Дон”