“Зачарована Десна’ як сповідь душі Олександра Довженка

Світанок. Жнива. Разом з сонцем підіймаються люди. Рано на селі починається праця, та не просто так починається, а з піснею. Бо співаючи, легше працювати, це відомо всім. Та ось скінчилася робота. Відпочивають – і знову з піснею. Десь там, серед берізок, голосно співають дівчата, із-за велетнів-дубів могутнім басом їм вторять парубки. Ллється пісня, причому так, що ноги й руки наче самі так і стрибають, просяться в танок. Та це десь в одному кутку, а в іншому можна почути, як мати, годуючи дитину, з ніжністю співає колискову.

З піснею проводжають

в армію. З нею ми нерозривно зв’язані все життя: від народження і до самої смерті. Хто ж їх складає? Чим вони приваблюють до себе – оці неабиякі витвори народного фольклору?

Кажуть, що складає пісні сам народ, та створюють їх і його талановиті сини та доньки. Один з них – Андрій Малишко.

Село Обухів на Київщині. Круті узгір’я в п’янкому запаху чебрецю та полину. Явори над шляхом. До вибалків збігають смужки жита. Ось в такій чудовій місцевості в родині хлібороба Самійла Малишка і побачив світ майбутній поет. Вечорами в хаті бриніла то весела, то сумовита неньчина пісня. Від матері перейняв поет любов

до народних мелодій і рідного слова. “Той незабутній вогник отчого дому, – згадував поет, – де вперше почув я думи Великого Кобзаря, материнська пісня, ласкава і сувора, – напоїли і вигодували мене, дали мені душевний гарт і радість на все життя”.

Велика літературна спадщина залишилася нащадкам від славнозвісного митця, та пісні займають в ній чільне місце. З багатьма композиторами працював поет. Вірші Малишка поклали на музику Л. Ревуцький, С. Козак, А. Штогаренко та інші. Окрилені чарівними мелодіями Платона Майбороди, вірші “Рідна мати моя” (“Пісня про рушник”), “Ранки солов’їні”, “Стежина”, “Білі каштани”, “Ми підем, де трави похилі”, зажили великої популярності, стали народними піснями. їх дуже багато, але про деякі з його пісень я спробую розповісти.

У пісні “Ранки солов’їні” йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються і солов’їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і подніпровські далі, якими колись милувалися разом. Все знайоме до болю. Смуток на душі ліричного героя. Розійшлися життєві дороги закоханих, але сподівання на зустріч живе, тому й бадьорить душу приспів:

Знову цвітуть каштани,

Хвиля дніпрова б’є,

Молодість мила,

Ти серце моє!

Материнській любові і відданості, материнській печалі і величі Малишко присвятив рядки багатьох віршів, поем. Образ матері набуває узагальнюючого значення у “Пісні про рушник” (1959). З глибинних джерел черпає поет барви для змалювання образу матері, яка проводжає свого сина у далеку дорогу. У погляді її – тривога і смуток, надія на щасливе майбутнє сина, побажання йому добра у невідомім краю. Любовно вимальований портрет матері за допомогою простих, але виразних епітетів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Зачарована Десна’ як сповідь душі Олександра Довженка