Твір на тему: Тема пошуку життєвої правди в прозі М. А. Шолохова (по романі “Тихий Дон”)

Тема пошуку життєвої правди не нова в історії російської літератури. Найбільше широко неї розробляли Пушкін, Лєрмонтов, Достоєвський… Величезний исторический і соціальний шар підняв Лев Толстої. Роман “Тихий Дон” М. А. Шолохова продовжує традиции класичній росіянці літератури, намагаючись раскрити таємницю російського характеру.

Герої Шолохова, каждий по-своєму, ідуть важким шляхом до життєвої правди, сенсу життя, так і не наздоганяючи “птаха щастя”. Дія роману розвертається на тлі исторических потрясінь: це й Перша світова

війна, Лютнева революція, Жовтнева соціалістична революція, Громадянська війна, колективізація… Не тільки необичен вибір письменником об’єкта зображення з историчесякий точки зору.

І основне місце дії – козачий Дон – незвичайне в порівнянні з іншою землею Ріссийской. Вільні, що ніколи не знали кріпосного права, що жили за військовим статутом хлібороби й одночасівале служиві люди, козаки мали свій перевірений століттями уклад життя: простій, повний трудових турбот побут, військова служба цареві й батьківщині, турбота про рідні й близьких – от, мабуть, основні іпостасі життя будь-якого донського козака.

Зрозумілої, на перший погляд, було життя і її зміст для головного героя роману – молодого козака ГриГорея Мелехова Але відразу у вихрі історичних подій усе міняється для ГриГорея: “Важко намацувалася вірная тропа; як у тонкій гаті, вибилася під ногами почва, стежка дробилася, і не було впевненості – по чи тої, по якій треба, іде”.

Якщо в часи Першої світовий простому казаку було зрозуміло, за що він воює – “За віру, пануючи й батьківщина”, – то в неясний, суперечливе час Громадянської війни правдолюбцеві ГриГорею важко опреділити, на чиїй стороні істина. У стані білогвардійців ГриГорей почуває себе неутвореним мужланом поруч із вищою кастою дворянского офіцерства, і це ображає його достоїнство, однако ГриГорей залишається в стані білих, бачачи бешкетування й свавілля “нової влади”, що для нього ассоциируется з поняттям “чужий”, “ворог”. Навіть вернувшись додому, до звичного побуту козачої станиці, ГриГорей кидається у вихор війни: він намагається відновити задони правди й добра, не боячись піти всупереч силі в особі червоноармійців.

Війна скалічила душі багатьох людей, зробила їх жорстокими й аморальними. Шолохов показивает, як з демонстрації своєї сили й безкарності відбувається знайомство червоногвардійців із сім’єю Мелехових. Прив’язаного, абсолютно безпечного, ціпного пса червоноармієць убиває у дворі будинку головного героя Вся сім’я розуміє: будь-яку непокору, косий погляд, непривітне слово приведе до таким же последствиям. Ніхто не вступає в суперечку із що прийшли, тільки ГриГорей Мелехов висловлює своє возмущение вчинком червоноармійця. Виходять із заціпеніння всі інші члени сім’ї: знаходить бадьорість духу батько ГриГорея, мати сміло забороняє гостям курити в будинку.

Але не всі червоноармійці поводяться подібно варварам. Намагаючись якось загладити провину товариша, “риже-бровий” пояснює причину жорстокості: білогвардійці вбили матір і сестру червоноармійця. Людяність, доброта й спрага справедливості не оставляют ГриГорея Мелехова й у кривавій бойні Гражданской війни Тому-Те й метається Мелехов між двумя ворогуючими таборами, намагаючись знайти життєву правду. Він мстить за розстріл брата Петра червоними, рубає в бої без рахунку червоних матросів. Однак борошна совести про загублені душі змушують Мелехова кричати: “Братики, немає мені прощення…

Зарубаєте, заради Бога… у Бога мати… Смерті… Зрадьте!..

“. Чесний і совісний, ГриГорей Мелехов вступає в кінну армію Будьонного й, зі слів друга й ординарця Прохора Зикова, говорить: “… буду служити доти, поки минулі гріхи не замелю”. Шолохов показує, що нова влада не занадто покладається на благонадійність ГриГорея; після поранення Мелехова демобілізують. Утомлений від війни в суспільстві, у своїй душі, від трагедій в особистому житті, герой Шолохова шукає життєву правду в джерел свого життя: будинку, поруч із сім’єю. Але й тут він не знаходить понимания: новоспечена влада в особі родича Михаила Кошового з недовірою ставиться до слів ГриГорея: “Нікому більше не хочу служити.

Навоевался за своє століття предосить і вморився душею страшно… Хочу пожити біля своїх детишек, почати господарювати, от і всі”. Мелехов уже не правду шукає, а намагається зникнути від погоні, як зацькований звір. Остання зачіпка за життя – Ксенія – і та гине від очманілої кулі.

Пошуки життєвої правди, надії на майбутнє в жорстокому нескінченному й безглуздому вихрі війни закінчилися для ГриГорея розбитими мріями: “Він стоял у воріт рідного будинку, тримав на руках сина… Це було все, що залишилося в нього в житті, що поки ще ріднило його із землею й з усім цим величезним сяючим під холодним сонцем миром”. Саме це “холодне сонце” змушує нас задуматься про подальшу долю головного героя, не побажавшишего упокоритися, скоритися, плисти за течією й поетому попали під “колесо історії”.






Твір як я бачу світ.
Твір на тему: Тема пошуку життєвої правди в прозі М. А. Шолохова (по романі “Тихий Дон”)