Життєвий і творчий подвиг Стуса

Ці слова належать Василеві Семеновичу Стусові. Його поезія – то сама правда в її істотних і трагічних ознаках, живий нерв України, її безталанна доля.

Щедро обдарований, чесний і наполегливий, він міг би стати не лише великим поетом, а й глибоким літературознавцем, але його виключили з аспірантури, бо разом з критиком І. Дзюбою 4 жовтня 1966 року в кінотеатрі «Україна» після перегляду кінофільму «Тіні забутих предків» Стус звернувся до громадськості з протестом проти арештів творчої та наукової інтелігенції України.

Лірика Василя Стуса

в радянській періодиці майже не друкувалася за його життя, окрім кількох ранніх віршів. А проте його творчий доробок значний і надивовижу цільний. Весь він присвячений Україні. Любов до своєї Вітчизни в поета була всеохоплюючою і такою могутньою, що майже не залишала місця для інших тем.

Здається, бачу: звуться буйні трави, де вже відговорили всі струмки, а Україна, Лебединя, Слава за сином назирає з-під руки. Невже то – квітень, і шпачиний клекіт, а чи немудрі клини, чи чужі обірвані рулади? Чий же шепіт урвавсь на воронованім ножі?

Життя Стуса – це дорога через терни до зірок. Він писав, а його не друкували. Звільняли

з роботи, переслідували, хотіли зламати. 1972 року разом з іншими інакодумцями його засуджено. Почався шлях поета на Голгофу через мордовські і пермські жахливі концтабори.

Що тебе клясти, моя недоля? Не клену. Не кляв. Не прокляну. Хай життя – одне тернисте поле, але перейти – не промину, Дотягну до краю. Хай руками, хай на ліктях, поповзом – дарма, душу хай обшмульгаю об камінь – все одно милішої нема за одно утрачену й ледачу, за байдужу, осуружну, за землю цю, якою тільки й значу і якою барвиться сльоза.

Це – «Присмеркові сутінки опали». Назва говорить сама за себе. Він бачив, як дедалі більше увиразнювалася невідповідність між реальним історичним плином подій і їх громадсько-політичною оцінкою. Це викликало в нього гнівний протест, обурення, яке він висловлював у поезії.

Що буде завтра? Дасть бог день і хліба. А що, коли не буде того дня? Тоді вже гибій. Отоді вже – гибій, Простуючи до смерті навмання.

Стус помер у концтаборі. Його немає. Але він живе серед нас своїми творами, своєю безприкладною стійкістю. Настали наші часи. Часи, які Стус готував своїм життям. Він – наша совість. Не зраджуймо ж її.






Твір до кого приходить успіх у житті.
Життєвий і творчий подвиг Стуса