Головна тема поезії Василя Стуса

Наша Україна має трагічну і незвичайну історію. Прикладів тому можна навести безліч. Один із них: найкращі люди часто сидять за гратами.
Одна із таких трагічних доль – доля Василя Стуса. Багато хто порівнює В. Стуса з Т. Шевченком.
“Якби було краще життя, я б віршів не писав, а – робив би коло землі”, – говорив Стус. Він був освіченою людиною, навчався в аспірантурі, міг мати прекрасне майбутнє, але доля свого народу не давала йому спокійно жити. Не міг він терпіти наругу, брехню і лицемірство.
Україна – головна тема творчості

В. Стуса.
За стодалями вітчизна,
перестрашене пташа,
то мій трунок і трутизна,
нею витліла душа.
В оцих коротких рядках увесь Стус. Про що б не писав Стус: про сина, матір, дружину, свою самоту в Мордовії і на Колимі, про життя і смерть – він пише про Україну. Україна його п’янить, робить навіженим, надає сили (це “трунок”), але ж вона і “трутизна”, яка вбиває його дух і тіло.
З чого зіткана Україна Стуса? Це спогади про дитинство, де він був щасливий, де звучала мамина пісня, це найсвятіша людина на землі – мати: “Вітчизна. Матере, Жоно…” Це і Шевченко, який був для Стуса не лише поетом, а
пророком, повітрям. Ці дві трагічні постаті в українській літературі зливаються в одну: Шевченкове стає Стусовим.
Рідко можна зустріти людину такої цілісності, чистоти, одержимості. Адже Стус багато досяг в житті, мав сім’ю, друзів, але заради ідеї все покинув і страждав. Хотів життя, побудованого на честі, не міг змиритися з насильством, облудою. Дивує, що відірваність від рідної землі тільки посилила відчуття синівського зв’язку з рідною землею. Вона – найбільша його святиня, його духовний порятунок:
О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
І душу порятуй мені.
В. Стус – митець самобутнього, оригінального світобачення, поет, який відчував необхідність гармонійного єднання людини і природи, який розумів, що людина – дитя природи – несе відповідальність за весь світ.






Кожен носить її чуму в собі.
Головна тема поезії Василя Стуса