Життєвий подвиг П. Грабовського

Усе життя Павла Грабовського – це подвиг, подвиг мужності, сили духу та незламної волі. Він боровся за те, у що вірив, незважаючи на нагляд поліції, тюрми, постійні арешти та заслання. Він не мовчав, бо просто не міг мовчати в той час, коли бачив знущання над бідними, знедоленими людьми, коли відчував страшенну несправедливість. Павло Грабовсь-кий був борцем за людське щастя, і це ясно відчувається у його віршах.

Я не співець чудовної природи З холодною байдужістю її; З ума не йдуть знедолені народи, – Я їм віддав усі чуття мої. (“Я не співець

чудовної природи…”)

Автор розумів покликання митця не в зображенні чудових краєвидів, а в тому, щоб відразу відкликатися на події, що відбуваються саме у народному житті. Адже не можна захоплюватися красою природи там, “де плачуть”. Бідні люди – теж люди, і вони, на думку Грабовського, не повинні страждати, в той час як пануюча верхівка насолоджується благами, створеними працею ошуканих трударів. Сміливе й рішуче слово автора націлене також і на представників “рафінованої” літератури, які просто не хотіли бачити, що відбувається у хатах бідняків, і байдуже співали “про райські сни й куточки благодатні”.

Грабовський мріяв, що його рідний край – Україна – нарешті скине з себе “катів-бузувірів”, які занедбали землю, занапастили людські душі:

Бажав би я, мій рідний краю,

Щоб ти на волю здобувавсь. Давно сподіваного раю від тебе власне сподівавсь. (“До Русі – України”)

За ці та інші сміливі слова, за полум’я чистого серця довелося поетові побувати у тюрмах та у засланні. Царське самодержавство не хотіло чути рішучого революціонера, який закликав до бою за волю:

Уперед! Годі скніти рабами, Час кормигу гидливу знести!

А Грабовський не міг мовчати. Навіть у тюрмах, навіть у засланні закликає однодумців віддати всю силу, енергію “за окутий, пригноблений люд”. У далекій Якутії, куди було заслано поета, йому доводилося дуже важко. Ця розумна, свідома людина була відірвана від людей, за благо і щастя яких вона готова була віддати своє життя, і покинута на безлюдді, у сніговій непрохідній тайзі. Як він настраждався, змучився! Але Грабовський не зламався, і линули на Батьківщину вірші, в яких відчувалися і любов до рідної землі, і смуток, і біль від її болю, і палкий заклик до українців стати нарешті вільними. І це в той час, коли жилося йому дуже нелегко, та ще й тяжка хвороба легенів не давала багато працювати:

Уперед проти хижих порядків! Гине войник чи здобич бере, Він стежки протира для нащадків, – Його діло ніколи не вмре! (“Уперед” )

Павла Грабовського не стало, але живуть і зараз його діти – вірші. Поет пройшов тернистим шляхом життя і пішов у безсмертя, щоб знову і знову повертатися у наискрутніші хвилини, нагадуючи:

Я виніс все… Кайдани та неволя Ні світлих мрій, ні зваги не взяли: Не здужала звалити зла недоля… Я гадаю, це справжній подвиг, який заслуговує на вічну пам’ять.






Твір на тему краса людських взаємин.
Життєвий подвиг П. Грабовського