Відповіді до теми: “Література другої половини XX століття”
1. Які з існуючих літературних течій набули подальшого розвитку в другій половині XX ст. ?
У другій половині XX ст. подальшого розвитку набули екзистенціатізм
(А. Камю, Ж..-П. Сартр та ін.), західний модернізм (В. Дж. Голдінг, Дж. Апдайк та ін.), наукова фантастика (Р. Бредбері, С. Лем, А. Азімов та ін.).
2. На яких засадах грунтується екзистенціалізм?
Екзистенціалізм (від лат. “існування”) як художній напрям виник у передвоєнний час і розвивався головно після Другої світової війни. Він невідривно пов’язаний з однойменною філософською
Екзистенціалісти змальовують трагізм людини в світі, який є суцільним хаосом, заплутаним клубком нісенітниць, випадковостей, абсурду і який людина не може збагнути. Усе залежить від долі, фатуму, і це з особливою силою виявляється в так званих граничних ситуаціях, тобто особливо критичних, таких, що ставлять людину на межу між життям і смертю. Бог наділив людину розумом і правом свободи вибору. Керуючись совістю, вона володіє правом на свободу дії, і ця свобода має спрямовуватися на добро, на служіння людству, мусить бути звернена до Бога, шукати в нього розради в хвилини
3. На творчості яких письменників позначилися ідеї екзистенціалізму?
Одним із засновників екзистенціалізму був Альбер Камю (1915-1960) – французький есеїст, письменник, драматург. Здійснив значний вплив на інтелектуальне життя повоєнної Європи. Творчість письменника присвячена абсурдності людського існування, виходом із якої є бунт. Лауреат Нобелівської премії. Основні твори: романи “Сторонній” (1942), “Чума” (1947), “Падіння” 1956), п’єса “Ка – лігула” (1938), есе “Міф про Сізіфа” (1942), “Бунтівна людина” (1951).
Вплив екзистенціалізму відчутний у творчості французів А. Мальро та А. Жида, англійців А. Мердок, В. Голдінга, іспанця М. де Унамуно, японця Кобо Абе, американця Дж. Болдуїна, певною мірою дотичною до літератури екзистенціалізму є творчість американського письменника Е. Хемінгуея.
4. Які новітні явища виникли в повоєнній літературі?
Характерні для повоєнної доби умонастрої інтелігенції та естетичні шукання митців відбилися в нових художніх явищах. Протиставленням реалістичним жанрам стали явища, які позначають терміном “алітература”, тобто література навпаки. До неї належить антироман, який ще називають новим романом (Н. Саррот, А. Роб – Грійє, М. Бютор), та “театр абсурду” (С. Беккет, Й. Йонеско). Нонконформістські настрої в літературі виразили “Розбите покоління” (“бітники”) – група американських письменників, які прийшли в літературу в 50-ті роки XX ст. (Дж. Керуак, Дж. Мандел, К. Голмс та ін.), та “Сердиті молоді люди” – група англійських письменників (К. Еміс, Дж. Веіін, Дж. Осборн та ін.). які виступили у 50-ті роки XX ст. У другій половині XX ст. набув розквіту “магічний реалізм” – модерністська течія в літературі Латинської Америки (Г. Г. Маркес, X. Кортасар, М. А. Астуріас). Одним із найвизначніших напрямів мистецтва другої половини XX ст. став постмодернізм (У. Еко, М. Кундера, Дж. Фаулз. П. Зюскінд, М. Павич).
5. Що таке “магічний реалізм” ?
“Магічний реалізм” – це умовна назва модерністської течії в літературі Латинської Америки. Для літератури.”магічного реалізму” характерні звернення до міфологічних традицій індіанців, оригінальне переплетення чарівного, що притаманне міфам, та побутового, сучасності та історії, спроби осмислення етноісторії. Жанрові форми “магічного реалізму” підказані місцевим фолькадром – заклинання, замовляння, ліричні пісні тощо.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)