Відповіді до теми: “Ернест Хемінгуей (1899-1961)”

1. Що таке “втрачене покоління” ?

Саме так Гсртруда Стайн назвала покоління молодих людей, які пройшли війну (Першу світову). Ф. С. Фіцджеральд, один із представників літератури “втрачено­го покоління”, назвав цю епоху “джазовим віком”. Найвідомішими письменниками “втраченого покоління” були англієць Р. Олдінгтон (роман “Смерть героя” (1929)), німець Е. М. Ремарк (романи “На західному фронті без змін” (1929), “Повернення” (1931), “Три товариші” (1938)), Е. Хемінгуей (“і сходить сонце” (1926), “Прощавай, зброє!”

(1929)), Дж. Дос Пассос (“Три солдати” (1921)), Ф. С. Фіцджеральд (“Опо­відання віку джазу” (1922), “Великий Гетсбі” (1925), “Ніч лагідна” (1934)).

2. Якими є особливості творів письменників “втраченого покоління” ?

Книги цих письменників мають трагічну тональність, виявляють інтерес до теми самопізнання. їхні твори містять нищівну критику підвалин цивілізації, що допустила війну, і відзначаються пафосом неприйняття цієї цивілізації. Суспіль­ство вони сприймали як злу ворожу силу і передчували фатальність кінця, отож у їхніх творах з’явилися романтичні тенденції, котрі наближали їх до модернізму.

3.

Як склався життєвий шлях письменника?

Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 року у передмісті Чикаго Оук-Парк у родині лікаря. Закінчивши школу, поїхав до Канзасу, аби розпоча­ти працювати в газеті “Канзас Стар”. Після того, як США стали учасником Пер­шої світової війни, він намагається добровільно піти на фронт, і 1918 року з ав­токолоною Червоного Хреста Хемінгуей потрапив до Італії санітаром. На початку травня він прибув на місце призначення, а на початку липня вже дістав тяжке поранення, коли намагався врятувати солдата-італійця. Після одужання воював знову. Цей воєнний досвід визначив світогляд письменника і характер його твор­чості. У 20-ті роки XX ст. Хемінгуей як кореспондент канадської газети “Торонто Стар” об’їздив чи не всі європейські країни. Неприйняття війни, проте, не зро­било його пацифістом. І коли Європу охопив фашизм, Хемінгуей пішов на війну знову, щоб захистити цінності гуманізму. 1936 року брав участь у Громадянській віііні в Іспанії, спорядивши на свій кошт санітарні машини для республіканців. Потім брав участь у Другій світовій війні. У грудні 1944 року в Арденнах був по­ранений у голову.

4. Що написав Хемінгуей у період між двома війнами?

Як письменник він дебютував збіркою оповідань “У наш час” (1924- 1925). Потім вийшли романи “І сходить сонце” (“Фієста”) (1926), “Прощавай, зброє!” (1929). Ці романи принесли йому світову славу. Участь у подіях 1936 року в Іспанії спричинила написання п’єси “П’ята колона” (1938), сценарію “Іспанська земля” (1938) та найкращого роману Хемінгуея “По кому подзвін”.

5. Як склалася післявоєнна творчість письменника?

Повоєнна творчість складалася нерівно. Роман “За рікою, в тіні дерев” (1950) виявився повторенням образів ранніх романів, що принесли йому свого часу славу. А книгу “Свято, яке завжди з тобою”, про творчу юність у Парижі, було видано посмертно 1964 року. Але повість “Старий і морс” була відзначена пре­мією ГІулітцера 1952 року і Нобелівською премією 1954 року. Та письменник по­чувався самотнім, що й відбилося в назві роману “Острови в океані”. Мабуть, це почуття й призвело до рокового вчинку – самогубства, яке сталося 2 липня 1961 року.

6. Який образ покладено в назву “Острови в океані”?

Хемінгуей до свого роману “По кому подзвін” дав епіграф із проповіді англій­ського поета XVІІ століття Джона Донна: “Немає людини, яка була б, як острів, сама по собі; кожна людина є частиною материка, частиною суші; і якщо хвилею знесе у море берегову скслю, менше стане Європа. Смерть кожної людини при­меншує й мене, бо я єдиний з усім людством; а тому не питай ніколи, по кому подзвін; він дзвонить по тобі”. Отже, наприкінці життя Хемінгуей почувався ост­ровом в океані, від’єднаним від суходолу.

7. Що визначає індивідуальний стиль Е. Хемінгуея?

Для прози Е. Хемінгуея характерна гранична стислість, нетерпимість до ви­вищеного вислову, до риторики та слізливої бундючності. Він майстерно вико­ристовує неодноразово повторюваний лейтмотив (наприклад, лейтмотив дощу у романі “Прощавай, зброє!”). Діалоги його природні; художня деталь набула осо­бливої ролі. Письменник часто ставить героя у ситуацію, коли особливо важливий моральний вибір. Його герої часто спустошені, невлаштовані люди. Письменник замінив “опис” “показом”, і часто іовнішня поразка такою не є, як не буває й перемоги без втрат. Автор романів широко використовує також прийом монтажу (створення єдиного цілого, що підібране за певним планом).

8. Як ставився Хемінгуей до Америки, де народився?

Сама творчість Хсмінгуея розвивала традиції американської літератури, попри те, що письменник більшу частину свого життя провів поза межами США. Ча­сом його романи містили критику “американського способу життя”, “американ­ської мрії”.

9. Із якими напрямами пов’язують творчість Хемінгуея?

Творчість Хемінгуея тяжіє до модернізму, зокрема екзистенціалізму, та й герої постійно опиняються перед екзистенційним вибором як формою випробування.






Кому дозволена мета дозволені й засоби.
Відповіді до теми: “Ернест Хемінгуей (1899-1961)”