ЛІТЕРАТУРА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

Наприкінці XІX століття стали відчутними тривожні симптоми світового розвитку. У суспільстві, де, на перший погляд, панував правопорядок, мораль, релігія, з’явилися раптом деструктивні елементи, які не осягалися розумом: жорстока ринкова боротьба у промисловості, винищувальні імперіалістичні війни, соціальні революції тощо. Розрух у настроях, невпевненість у майбутньому, передчуття неминучих історичних і соціальних катаклізмів, що продовжувало песимістичні настрої, неприйняття нової жорстокої моралі, де людина втрачала свою значущість,

індивідуальність, віру в майбутнє, не могли не позначитися на характері тих проблем, до вирішення яких звернулися філософи. У духовному житті західного суспільства класична філософія разом з релігією, мистецтвом, наукою почала шукати шляхи подолання кризових ситуацій, виявляла прагнення стати духовною опорою для людини. У зв’язку з цим, на тлі вияву людських пристрастей, на перший план виходять питання про роль і місце ірраціонального. Представники прогресивної філософської думки (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, К. Ясперс, С. Кьєркегор, 3. Фрейд та інші) розглядають життєві явища в їхній мінливості й суперечливості;
об’єктом дослідження вони обирають сучасну їм людину з її радощами й сподіваннями, прикрощами й смутком, людину, яка відчувала себе пригніченою і знеособленою в суспільстві. Наприкінці XІX століття пролунала теза Фрідріха Ніцше: “Померли добрі боги, залишилася лише людина”. Вона була підхоплена митцями декадансу, які на той час перебували в пошуках нових форм відображення реальності, шукали універсальних формул у мистецтві, експериментували. Усвідомлення ними того, що саме людина, її життя є самодостатньою категорією, особливим неперевершеним світом, який живе за своїми законами, сприяло зміні акцентів у художньому творі. Письменників, поетів, художників зацікавили ті психологічні та світоглядні особливості, що відрізняють одну людину від іншої, виразно роблять її привабливішою, досконалішою. Саме мистецтво звільнилося від соціальної залежності, воно не обмежувалося тільки зображенням явищ навколишнього життя – його головними особливостями стали свобода самовираження митця та пошук ним нових форм творчості. У цей зламний період митців (паралельно і філософів) найбільше хвилювали такі питання, як роль і місце особистості у Всесвіті, загальні закони духовної еволюції людства, моральні фактори, що сприятимуть майбутньому розвитку цивілізації. Деякі письменники, такі як Ж. П. Сартр, А. Камю, розмірковуючи про сутність буття, ставали філософами, поєднуючи у своїй творчості художню уяву і основи науконого мислення. Ф. Ніцше, закінчивши навчання на філологічному факультеті Лейпцизького університету, звернувся до філософії, а Марсель Пруст, прослухавши курс лекцій А. Бергсона, присвятив свій талант літературі.

Наприкінці XІX століття серед митців, зокрема літераторів, з’явилась нова, надзвичайна цікава течія – модернізм, що, утвердившись спочатку як мода, набуває свого розвитку і охоплює період в історії європейської культури майже до середини XX століття.

Модернізм – це усвідомлено суб’єктивне мистецтво, адже головним естетичним об’єктом у ньому стає сам автор. Характерними рисами цього епохального явища є особлива увага до внутрішнього світу особистості, надання переваги творчій інтуїції, метафорична побудова образу за принципом асоціативності, вільна форма вираження настрою, переживань автора. У складі модернізму як синтетичного1 творчого методу дослідники вирізняють чотири окремі методи, що діяли спочатку самостійно – символізм (імпресіонізм як його різновид), експресіонізм, футуризм і сюрреалізм2. Вони сформувалися внаслідок поступового заглиблення у внутрішній світ людини і відкриття нових об’єктів зображення в цьому світі.

Символізм відкрив суперечності, що існують між внутрішньою (духовною) сутністю людини і її зовнішньою сутністю, що орієнтована, головним чином, на вимоги соціальної реальності.

Імпресіонізм зосередив увагу читача на ледь помітних порухах людської душі, на нюансах певних емоційних станів.

Сюрреалізм проілюстрував неосяжність внутрішнього світу особистості, показав неможливість пояснити з точки зору логіки та розуму все те, що в ньому відбувається. Експресіонізм констатував залежність людини від власних природних інстинктів, потягів, що приховані у її підсвідомості, а також викрив залежність кожного члена суспільства від тих революційних змін, що періодично виникають у цьому суспільстві.

Футуризм поставив собі за мету повніше представити психологічний стан свого сучасника, людини, яка живе у час швидкого прогресу в науці й техніці. І тільки разом усі ці методи “дали можливість охопити внутрішній світ людини у його складності й глибині”. Мистецтво періоду модернізму – елітарне, орієнтоване на особливо обдаровану меншість, складне для сприйняття, оскільки кожен письменник або поет прагнув у своїх творах оригінально розкрити власну самобутню індивідуальність.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

ЛІТЕРАТУРА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ